У 2014 році Марина Аксельрод з родиною переїхали з рідного Донецька до Маріуполя, але війна знайшла їх і там. У березні 2022 року вони майже все втратили й вкотре довелося починати життя заново. Врешті-решт родина знайшла прихисток в Ізраїлі. У вересні 11-річна донька Марини Емілія пішла до п’ятого класу місцевої школи. Про особливості освіти в Ізраїлі — читайте в нашому ексклюзивному матеріалі.
Ізраїль, на жаль, також постійно знаходиться в напіввоєнному стані. Але родину це не лякає.
«Зараз на першому місці для нас безпека, тому ми обрали місто на самому півдні країни — Ейлат, що знаходиться поза зоною досягнення ракет. Нам гріх жалітися», — пояснює жінка.
Потрапити до місцевої школи дуже просто. Для цього достатньо показати паспорт і документ про місцеву реєстрацію, навіть якщо це орендоване житло.
Загалом шкільна освіта в Ізраїлі — обов’язкова, тому не ходити до школи просто неможливо. Є випадки, коли до вже зареєстрованих мігрантів дзвонять з відповідних органів і питають, чому їхні діти не ходять до школи.
Не можна обрати школу, яку забажаєш, а тільки ту, яка поруч з домом. Початкова школа — це обов’язково окрема будівля, яка має бути в п’яти — семи хвилинах пішої ходи від дому (максимум десять хвилин).
«Школа для молодших класів більше нагадує дитячий садочок: усе яскраве, красиве, багато ігрових зон. Це більше спонукає до відпочинку, ніж до навчання», — ділиться першими враженнями мама Емілії.
Освітній процес тут триває шість днів — з неділі до п’ятниці, субота — вихідний. Але таке навантаження, імовірно, компенсується тим, що в початковій школі зовсім немає домашніх завдань. Тільки якщо дитина не встигла щось зробити в класі, то має це допрацювати вдома.
Навчання триває з 8:00 до 13:30. Учні шостих класів (найстарші в початковій школі) чергують з 7:30 на дорозі біля школи як регулювальники руху.
«У них є знаки «стоп» і спеціальні яскраві жилети. Коли учні молодших класів підходять до проїжджої частини, то чергові зупиняють машини. Те саме відбувається й після закінчення уроків, щоб діти могли спокійно й безпечно перейти дорогу», — розповідає Марина.
Кожному по ноутбуку
Літні канікули тривають лише два місяці — з липня по серпень. У червні діти також навчаються. 1 вересня відбувається щось на кшталт першого дзвоника, але без звично нам офіціозу й довгих промов директора чи інших посадовців.
«Директор усіх зустрічає біля воріт школи, вітається з батьками, особливу увагу приділяє новеньким. Є червона доріжка та фотозона. На подвір’ї кожної школи є щось схоже на амфітеатр. Там 1 вересня виступають діти: танцюють, читають вірші. Після цього всі розбігаються по класах», — зауважує жінка.
Парти в класі різної форми й стоять у довільному порядку. Є круглі, є квадратні. За деякими квадратними партами сидять по шість учнів з різних боків. У такому разі іноді комусь доводиться сидіти боком до дошки, комусь — взагалі спиною. У кожному класі є проєктор, інтерактивна дошка. На окремих уроках кожній дитині видають ноутбук, наприклад, на математиці й, звісно, на інформатиці.
Замість звичних нам дзвінків тут лунає приємна мелодія. Заняття спарені: тривають, фактично, півтори години, тобто одразу два уроки по 45 хвилин. Але потім так само подвійна перерва, яка загалом триває пів години. Як вже зазначалося, у школі багато ігрових зон. На перерві можна пограти, наприклад, у настільні ігри або в конструктор. Але хлопці, зазвичай, витрачають цей час, щоб побігати на дворі з м’ячем.
«Ніякої столової чи буфету в школі немає. Їжу кожного дня потрібно давати із собою. Це не дуже зручно», — зізнається мама дівчинки.
До речі, шкільної форми як такої немає. Але певні правила існують. Діти ходять до школи виключно у футболках, на яких має бути логотип навчального закладу. Колір футболок може бути абсолютно різним, але в запасі обов’язково має бути чорна й біла. Білу, наприклад, просять одягати в урочисті дні.
«Коли купуєш футболки, у місцевих магазинах на них безкоштовно наносять потрібні логотипи. До речі, школи тут не мають номерів, а лише власні назви. Наприклад, наша школа називається «Галім», тобто «Хвилі». Адже ми живемо в курортному містечку», — зазначає Марина.
Особливості навчання
З вчителями діти спілкуються на «ти» й називають їх тільки на ім’я. Це незвично, але, швидше, йдеться про особливості мови, бо в івриті «ви» означає звернення лише до кількох осіб. Якщо ж це одна людина, то звертаються тільки на «ти». До того ж немає звичного нам по батькові. Тому й здається, що там панують досить фамільярні стосунки.
«Шкільна програма в цілому схожа на нашу. Принаймні, з математики в п’ятому класі проходять приблизно те саме, що й в українській школі», — зауважує співрозмовниця.
Звісно, що вивчають місцеву мову та англійську. Також у початковій школі є предмет «наука», він поєднує трохи географії, фізики, хімії, астрономії тощо. У музичному класі є багато інструментів і можна спробувати грати на будь-якому. Клас з малювання схожий на художню школу — з мольбертами, різними видами пензликів і фарб.
«На фізкультурі діти не переодягаються. Роздягальні нема взагалі. У чому прийшов до школи, у тому й займаєшся. Єдине, знаючи, що сьогодні заняття з фізкультури, треба одягнути більш зручне для цього взуття», — розповідає Марина.
Оцінювання відбувається за 100-бальною системою. Для новеньких з інших країн існує своя державна програма. Їх спочатку оцінюють не за всіма предметами й роблять акцент на мову.
«Найголовніше для початку — необхідність вивчити мову. Перші тижні нам було дуже важко. Було багато сліз, коли дитина сиділа на уроках і цілий день нічого не розуміла. Але з дітьми знайшли спільну мову швидко, хоча спочатку спілкувалися за допомогою електронного перекладача», — каже мама Емілії.
У школі також є ще одна цікава форма оцінювання. Протягом тижня учням роздають похвальні листочки: за поведінку, за творчі досягнення, за успішність тощо. На початку кожного тижня найкращих учнів вітають у вже згаданому амфітеатрі.
Батьківський день
«Навчання тут безкоштовне. Але є обов’язковий платіж — так звана «корзина культури». Це 1200 шекелів або 350 доларів на рік. Ця сума йде на підручники, виїзні екскурсії та страхування. Але нам, як переселенцям, зробили знижку на 50 %», — розповідає жінка.
Батьківські збори були лише одного разу на початку року, де обговорювалися суто організаційні питання: хто, наприклад, допомагатиме організовувати певні свята для учнів чи поїде з класом на екскурсію, щоб допомогти вчителю доглянути за дітьми. Окрім згаданої суми, гроші більше ні на що не збирали.
Загалом у школі існує батьківський день, коли вчитель приймає батьків по черзі. Так батьки з дитиною сам на сам з вчителем можуть обговорити всі нагальні питання.
Загальна система освіти
До школи в Ізраїлі йдуть з шести років. Загалом треба закінчити 12 класів: початкова школа — 1–6 класи, середня — 7–9 класи, старша — 10–12 класи.
У середній школі вже задають домашні завдання. Також тут розподіляють учнів за рівнем знань, для чого проводять необхідне тестування. Якщо учень підвищив свій рівень, то його можуть перевести в сильніший клас.
У старших класах тільки 75 % обов’язкових предметів. Решту дитина обирає на свій розсуд, залежно від інтересів і схильностей.
З одного боку, відвідувати школу в Ізраїлі треба обов’язково. З іншого, за словами Марини, тільки 50 % дітей в кінцевому підсумку отримують шкільний атестат. В Ізраїлі далеко не всі прагнуть вчитися у вишах.
«Тут немає такої мети, як диплом заради диплома. Вищу освіту отримує невелика кількість людей, які цього бажають свідомо чи прагнуть займатися саме наукою. В Ізраїлі можна отримати певну спеціальність, закінчивши звичайні курси й при цьому більш-менш нормально заробляти. До того ж тут усі йдуть в армію, а там також можна здобути певну освіту», — каже емігрантка.
Автор: Сергій Коробкін
Читайте також: Освіта в Чехії: одиниця — найвищий бал і мінімум домашнього завдання
фото: з архіву Марини Аксельрод