71-річний мешканець Мелітополя Олексій Ніколаєнко провів в окупації майже 90 днів. Більше не зміг і вирішив вибиратися на підконтрольну Україні територію. Вдалося це йому з третьої спроби, пише «Українська правда».
Пенсіонер мимоволі став свідком того, як окупанти заїжджали до міста 25 лютого.
«Я почув такий звук, ніби трактор працює, і відчув запах дизеля. Виглянув з-за рогу й побачив три танки — чиї вони, я не зрозумів. Потім один з танків рушив, люк був відкритий, і там сидів молодий військовий: він з кулемета стріляв у бік СБУ. Я пішов звідти. А коли повернувся десь за годину, то побачив, що в будівлі СБУ розбита стіна, а поряд — калюжі крові», — пригадує пенсіонер.
Наступного дня Олексій знову пішов до будівлі СБУ, однак побачив на ній уже російський триколор. Біля райдержадміністрації стояла техніка з літерою Z. Мелітополь був окупований.
«Я пізніше згадав, що коли підходив до СБУ, то побачив, що після обстрілу там збило український прапор, він упав і його встромили у двері. Я потім подумав, що треба було той прапор забрати й зберегти для співробітників СБУ: був би гарний символ після нашої перемоги», — каже мелітополець.
Разом з іншими мелітопольцями Олексій виходив на протести проти окупації. Згодом російські військові почали відкривати по мирних людях вогонь. Одного разу пенсіонер знімав окупантів на телефон. Його побачив російський військовий і погнався за ним.
«Я впав на дорогу, і той солдат почав мене тягати. Всіляко показував свою силу та владу, поки інший росіянин не сказав йому, мовляв, що ти з дідом зв’язався. Тоді він мене відпустив», — переповідає 71-річний пенсіонер.
Одразу після окупації в Мелітополі закрились всі українські магазини. Окупаційна влада відкрила російські торгові мережі, в яких продавали ті ж самі крадені товари з українських супермаркетів. Ціни одразу злетіли в кілька разів, а готівку було дістати ніде. Місцеві підприємці знімали кошти з карток за відсотки — спершу брали собі 20 % від суми, а потім знизили до 5 %.
Олексій Ніколаєнко вибрався з окупації 18 травня — перебрався до Запоріжжя через Василівку.
«Звісно, був страх невідомості. Також я боявся, що мене просто десь пристрелять дорогою: не сподобаюся комусь з окупантів і все. Але й жити в тому пеклі бажання не було. Вивезли мене безкоштовно: волонтери евакуювали по троє людей — двох за гроші, а третього брали так. Збирався я похапцем, навіть свідоцтво про народження забув узяти. Закинув у сумку спіднє, капці та й усе», — пригадує пенсіонер.
У дорозі Олексію довелось провести три дні, адже окупанти без пояснень не пропускали автомобілі. Черга стояла на кілька кілометрів. А шлях був усіяний розстріляними машинами.
Нині чоловік у безпеці. Мешкає у квартирі товариша. Вдалося виїхати пізніше і його дружині, доньці та онуку — вони подалися в західні області країни.
«Дружина моя з донькою та внуком виїхали до іншої області, на захід України. У Запоріжжі побоялися лишатися, адже місто обстрілюють. А чоловік у моєї доньки — учасник АТО», — ділиться Олексій.
Чоловік живе на пенсію та виплати ВПО. Не скаржиться. Каже, йому всього вистачає, адже місцеві волонтери забезпечили його одягом, а також ноутбуком і смартфоном. Хоч не нові, але чоловік тепер зі зв’язком. Також у перші місяці кілька ресторанів у місті безкоштовно годували переселенців.
Тепер чоловік мріє возз’єднатися із сім’єю. А ще — відвідати Казахстан — країну, звідки він родом. Але найголовніше бажання — перемога України, яка стала Олексію рідним домом.
Читайте також: Заради допомоги українцям японський пенсіонер продав будинок й оселився в Харкові
Фото: Oleksij-Nikolaenko
Джерело: Українська правда