Соціальна інформаційна платформа продовжує розповідати про жінок на війні в рамках проєкту «Сміливі заради майбутнього». Олеся Баженова — старша лейтенантка у військовій частині А-0583. Її служба в лавах Збройних сил України розпочалася 2014 року. Чоловік уже був військовослужбовцем, кадровим офіцером, Олеся ж мобілізувалася добровільно.
«Бували моменти відвертого пресингу, тиску. Бо до жінки у війську ставляться упереджено. Мовляв, твоє місце на кухні варити борщі. Так думали 70 % чоловіків. Але решта 30 % підтримували й поважали. З часом, у ході служби, ставлення до мене змінювалося. Тепер 80 % чоловіків приймають мене як товаришку по службі. Хоча залишилися ще ті 20 %, які не розуміють, чому я тут, а не на кухні. Вони не сприймають жінку на такій роботі серйозно», — ділиться офіцерка.
Вона наводить приклади, коли командування нагороджувало й хвалило, коли високо відзначало професійні якості, водночас всіляко давало зрозуміти: жінці у війську не місце. Але бували й інші ситуації. Тоді в батальйоні зауважували, що там, де ведуться безпосередні бойові дії, жінки надихають чоловіків, мотивують їх, додають сил у боротьбі.
«Насправді жінка-військова служить на рівні з чоловіком. Так само виконує свої обов’язки, якщо вона справді заходиться на своєму місці. І в будь-якій ситуації ми намагаємося залишатися жінками: гарно й доглянуто виглядати за будь-яких обставин. Чоловікам це піднімає настрій. Моя косметичка завжди там, де я», — каже Олеся.
Жінка пригадує випадок 2015 року у Сватовому Луганської області. У бригаді, де служила жінка, водієм був чоловік старшого віку. Вона стала помічати, що щоразу, коли вони зустрічалися, він намагався підійти якомога ближче й ніби принюхатися.
«Мені завжди було незручно, адже наші умови проживання залишали бажати кращого. Мешкали в закинутому приміщенні, буржуйки дуже диміли. І я одного разу його запитала, чому він так робить. А він каже: «Дитино, ти пахнеш парфумами, ти пахнеш домом. Ти нагадуєш мені про дружину та дітей». І це стало для мене стимулом будь-де й за будь-яких обставин намагатися гарно виглядати. Ми завжди знаходимо спосіб прилаштуватися. Одна дівчина в нас робила манікюр. Просто вмикали фотополімерну лампу в повербанк — і все працює. Нас було три жінки, а чоловічого особового складу — 200 осіб», — ділиться офіцерка.
Вона додає, що з кожним роком кількість жінок у Збройних силах України збільшується. Зокрема й тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях. Вони мають різні службові обов’язки, несуть чергування, працюють у вузлах зв’язку. А найбільше серед них — медиків.
«Багато моїх подруг, які демобілізувалися раніше, знову прийшли в Збройні сили. Насамперед ми розуміємо, що за нашими спинами — наші діти. Це моя земля. У цій землі похований мій син. І за спиною в мене донька. І я не хочу для своєї дитини такого майбутнього, яке несе нам «рускій мір». Я хочу, щоб моя дитина жила в мирній, процвітаючій Україні», — наголошує Олеся.
На її думку, українська жінка поєднує в собі і воїна, і берегиню. А деякі речі жінкам вдаються навіть ліпше, ніж чоловікам-військовослужбовцям.
«Те, що не можуть чоловіки, жінка теж може. Але навіть у чоловічому колективі жінки є берегинями. Коли виїжджаємо на бойове завдання або коли зустрічаємо із завдань чоловіків, завжди намагаємося дати часточку домашнього затишку, щось приготувати. А чоловіки беруть на себе більше фізичних навантажень, хоча я проти цього. Але такий у нас менталітет. Жінка й поговорити може, вислухати. Ми часом, як психологи. Адже чоловікові не дуже хочуть пожалітися, а нам можна. От дивишся — ззовні він, як кремінь, а насправді в нього душа плаче. Жінка надихає. Як казав комбат: «Ви нам тут потрібні, тому що є стимулом і пахнете домом», — зауважує офіцерка.
Вона погоджується, що над питанням відношення до жінки в армії треба ще багато працювати. Часто хороші ініціативи та правильні рішення просто не впроваджуються на місцях.
«Я разом з моїми посестрами по службі в 7-му брацлавському полку брала участь у пленарних засіданнях Верховної Ради з питань гендерної рівності. Усе воно ніби і є, але не виконується. Насправді 70 % залишається просто написаним на папері. Навіть не доводиться десь у частини, жінки часто не розуміють повністю своїх прав. А ми ж, наприклад, так само можемо займати рівнозначні з чоловіками посади», — говорить Олеся.
Жінка визнає, що такі, як вона, завжди є тягарем для командирів. Хоча саме чоловіки знаходять підстави для цього. Вважають, що жінкам обов’язково потрібно забезпечити окреме проживання й побут. Втім, з досвіду Олесі Баженової, жінки можуть чудово адаптуватися й організувати прийнятні собі умови на рівні з чоловіками.
«Я завжди захоплювалася жінками. Але останнім часом, коли побачила їхню службу на різних рівнях зсередини, стала поважити їх ще більше. Ми на рівні з чоловіками обороняємо цю країну. Чому ж тоді таке зневажливе ставлення буває до нас? Це болить», — каже офіцерка.
Вона не будує планів на далеке майбутнє, але навіть після завершення війни перемогою України хоче залишитися на службі в Збройних силах. Адже бачить тут багато роботи й потреби в змінах.
«Війна завершиться. Але армія все одно повинна бути сильною та підготовленою. Зараз люди творять реальні подвиги. Якщо не хочеш годувати чужу армію — подбай про свою», — підсумовує вона.
Читайте також: «В українок є нездоланна віра в життя», — медикиня-волонтерка Наталія Лелюх.
Фото з архіву Олесі Баженової