Військовослужбовиця Збройних сил України, молодша сержантка Марія з позивним Мія у 2011 році прийшла на службу за контрактом зв’язковою. Але війна дала новий досвід, нові знання та навички. Для проєкту «Сміливі заради майбутнього», в якому Соціальна інформаційна платформа розповідає про жінок на війні, Мія розказала про свій досвід.
«У професію прийшла сама. Це було моє бажання, мій свідомий вибір. Ще зі школи я хотіла присвятити себе цій справі. Прийшла просто до військкомату, сказала, що хочу служити. У 2011 році жінок було не так багато. Лише одиниці обирали військову справу. Більшість йшли в поліцію, якщо хотіли в силові структури. Тому я трохи здивувала своїм рішенням нашого військового комісара. Але зрештою пройшла співбесіду та всі документальні процедури», — пригадує Марія.
Цікавилася технікою
Жінка мала медичну освіту, але її завжди цікавила техніка та зброя. Тож служба зв’язківцем припала до душі.
«24 лютого ранок розпочався з дзвінка від керівника, підйому по тривозі. Розбудила доньку, приготувала їй сніданок, увімкнула мультики, а сама побігла на роботу. У нашому місті гриміли вибухи, але я заспокоїла дитину та пояснила, що мушу йти. Дорогою зателефонувала батькам, аби вони забрали доньку. Я не знала масштабу ситуації, але вже тоді розуміла, що йду надовго. Так і сталося», — ділиться жінка.
Марія має досвід роботи в навчальному центрі інструктором з безпілотних літальних апаратів (БПЛА). До цієї сторінки її життя також привело захоплення технікою. Спочатку вона спостерігала, як чоловіки керують такими апаратами. Потім вирішила спробувати сама. А з часом уже навчала інших.
«Вчила хлопців нашого батальйону літати, виконувати бойові завдання. Тому що «очі» зараз дуже важливі. БПЛА дозволяють значно скоротити час виконання завдань. А ще — рятують життя. Адже допомагають «по небу» вести людей. Мені ця тема була дуже цікавою. А керівництво частини всіляко заохочує до навчань, вдосконалення, здобуття нових навичок. Саме набиралася група для підготовки інструкторів, і мені запропонували долучитися. Усе відбувалося дуже швидко. Адже зараз немає часу. Усе треба сприймати на льоту», — розповідає військовослужбовиця.
У кожної — свій мотив служити
Тепер за службовою необхідністю Марія повернулася до своїх попередніх обов’язків зв’язкової. Але пригадує, що була єдиною дівчиною на навчанні інструкторів з БПЛА. Сподівається, що ця ситуація в армії зміниться. Адже її досвід доводить: такі речі успішно можуть опанувати жінки на рівні з чоловіками.
«Загалом і на контракті не так багато дівчат. Але під час мобілізації набагато більше прийшло. Вони навчаються, розвиваються. Щоправда, серед них більше медикинь, діловодів, кухарок, бухгалтерок. Але навіть ті, хто працює в кабінетах, із задоволенням їздять на тренування, опановують нові знання. Це справді цікаво. Коли їх бачиш, то розумієш, що вони приїхали не з примусу, а тому, що їм цього хочеться», — зауважує молодша сержантка.
І додає, що в кожної жінки свій мотив приходу в армію. Є такі, хто йде служити, щоб бути поруч з чоловіком-військовим. Адже очікування на відстані в час війни стало важчим у рази.
«А є такі, які займалися абсолютно цивільною професією й ніколи навіть не думали, що можуть прийти у військо. 24 лютого такі дівчата вирішили, що їхні знання та вміння будуть потрібні армії та країні», — каже Мія.
На її думку, жінка на війні — це коктейль різноманітних якостей.
«Коли одягаєш форму, переносиш себе зі стану жінки в стан військовослужбовця. Але ми, дівчата, завжди залишаємося дівчатами. Намагаємося тримати себе у формі, мати гарний вигляд. Навіть у найскладніших ситуаціях, навіть у зоні бойових дій знаходимо можливість доглядати за собою. У сумках привозимо лак і фарбуємо собі нігті. Цього хочеться навіть там. Це психологічно розраджує. Стає легше. Коли переключаєшся, знаходиш 15 хвилин на себе, підфарбовуєшся, ніби часточку цивільного мирного життя даруєш собі», — розповідає Марія.
Жінка залишається жінкою
Вона додає, що жінки на війні поєднують у собі витримку, силу волі, відважність. Навіть ті, хто не розумів, наскільки це буде важко, не опускають руки й продовжують боротися, виходити з зони комфорту, долати фізичні навантаження та психологічні труднощі.
«У багатьох був просто поклик. Вони не розуміли, чого чекати. Приходили й казали: «Будемо робити все, що накажуть. Якщо не вміємо — навчимося». Вони справді були готові на все, аби їх взяли — і копати, і стріляти. А насправді на війні потрібна вся робота. Одна людина не здатна все тягнути. Коли повертаєшся з чергування, з окопів, із завдання, то ні сил, ні бажання готувати їжу немає. Приходимо виснажені й голодні. Але знаємо, що є дівчата чи хлопці, які вже про все подбали», — уточнює Мія.
Чому «Мія»
У відповідь на запитання про позивний жінка усміхається. Каже, майже ніхто його собі не обирає самостійно. Друге ім’я, зазвичай, дають побратими.
«Обговорення в хлопців були жваві, коли мені його обирали. Це тривало десь тиждень. Варіантів було багато. Але, зважаючи, що з позивним визначалися, коли я займалася БПЛА, то я стала Мією», — пояснює жінка.
Так звуть героїню італійсько-німецько-канадського анімованого дитячого фентезійного мультсеріалу. За сюжетом, під час подорожі в чарівну країну Мія перетворюється на красиву, крилату та казкову ельфійку. Так само крила підіймають безпілотні літальні апарати, якими вміло керує Марія. Вона мріє закінчити війну й не передати її в спадок дітям і онукам.
Авторка: Світлана Шевчук, фото з архіву головної героїні
Читайте також: «Жінка-військова служить на рівні з чоловіком, хоч дехто вважає, що її місце на кухні», — офіцерка ЗСУ Олеся Баженова.