У психологів побільшало звернень від літніх людей 

З часу повномасштабного вторгнення на гарячу лінію психологічної допомоги почало звертатися більше літніх людей. Про це Соціальній інформаційній платформі розповіла президентка Національної психологічної асоціації Валерія Палій. Фахівцям люди похилого віку розповідають про свої тривоги, страхи, потреби. У чому психологічні особливості поважного віку, на що потрібно звертати увагу та як допомогти своїм батькам чи бабусям і дідусям Валерія Палій розповіла в ексклюзивному інтерв’ю.  

Ідея надання психологічної допомоги в асоціації з’явилась ще в перші дні локдауну: деякі фахівці виявили готовність по кілька годин безкоштовно присвячувати зверненням людей. Після повномасштабного вторгнення з червня гаряча лінія запрацювала в повноцінному форматі й наразі доступна в Україні та 18 європейських країнах. 

З чим звертаються до ваших фахівців літні люди й чи відрізняються запити тих, хто телефонує з-за кордону? 

Люди у віці 60 років і вище це 10 % наших абонентів. Це багато, і ми були дуже здивовані. Нам здавалося, у людей старшого віку існують упередження щодо звернення до психологів. Також у нас є вікова категорія від 35 до 60 років, яка основна. І в ній дуже великий прошарок людей передпенсійного віку: 50–60 років. 

З України дуже часто телефонують самотні люди. Вони або живуть окремо від своїх родичів і їм немає з ким поспілкуватися, або мають не надто хороші стосунки з родиною: до них не приходять, їх не навідують. Також зараз такий період, коли на город не вийдеш, люди більше часу проводять вдома з новинами. Це так само є фактором, який стимулює телефонувати, бо хочеться з кимось поговорити. 

Також є категорія абонентів з підвищеною тривожністю. Наприклад, бабуся подивилась новини чи поруч щось вибухнуло вона розхвилювалася й зателефонувала. З нею проводять стабілізаційні техніки (наприклад, дихальні вправи) підтримують, заспокоюють. І ще є категорія абонентів, які, можливо, мають певні неврологічні проблеми, можливо, певні легкі психіатричні симптоми. Можуть спостерігатися депресивні, тривожні стани. У такому разі наші фахівці їх стабілізують (повертають до стабільного емоційного стану) і скеровують до спеціалістів, наприклад, лікарів-психіатрів в їхньому районі, області чи місті.

Ви зазначили, що телефонує чимало людей у віці 50–60 років. З якими запитами вони звертаються, адже це ще доволі активні люди в наш час.

З тими ж самими. Це можуть бути конфліктні ситуації. Наприклад, люди переїжджають до родичів і не завжди жити з ними вдається мирно. Також бувають історії, що дружина поїхала за кордон, а чоловік залишився, і в них починаються ревнощі або псуються стосунки на відстані. Загалом, люди у віці 50–60 років доволі часто виїжджають за кордон. І в них прокидається ностальгія. Їм дуже складно в тому культурному просторі знайти себе.

Якось нам зателефонувала жінка з Португалії. Їх з чоловіком після приїзду розселили в якомусь селі, де немає української громади. Вона телефонує й питає: «Ви українські психологи?» Наш фахівець відповідає, що так. Вона: «Ви розмовляєте українською мовою»? Фахівець підтверджує. І вона каже: «Ой, дівчатка, я вам зателефоную за годинку. У мене чоловік лежить у лікарні, я до нього зараз збігаю й вас наберу, щоб він з вами поговорив, бо він так хоче послухати українську мову». І дуже часто, до речі, з-за кордону до нас такі запити надходять просять знайти українську громаду в їхньому місті, щоб виговоритися, поділитися переживаннями. 

Часто також дзвонять матері військовослужбовців, які зараз саме в цьому віці, а їхні дорослі діти служать. Історії дуже різні. Починаючи від того, що вони просто переживають, закінчуючи тим, що їхні діти зникли безвісти або щось з ними сталося.

Чимало літніх людей залишаються на прифронтових чи щойно деокупованих територіях, де ще небезпечно. Чим пояснити такий вибір: залишатися, попри можливість виїхати? 

Тут потрібно розуміти, що чим ми старші, тим менш психологічно гнучкі. Маневреність нашої поведінки з кожним роком життя звужується. Ми стаємо більш категоричними, сталими, консервативними. Це може стосуватися не всіх, але більшості. І в літньому віці щось змінювати, особливо фундаментально свій будинок, звички, розпорядок дня надзвичайно важко. 

Також грає роль фактор зобов’язання: наприклад, будинок, який побудував чоловік 40 років тому, і жінка відчуває свій обов’язок його доглядати. Або є худоба, і люди не можуть її просто взяти й покинути. Особливо це стосується селян, в яких протягом багатьох років виробився усталений спосіб життя, зумовлений сезонністю. Тобто, якщо ти звик жити за певним розпорядком і в тебе його хочуть забрати, то це ніби забирають землю з-під ніг. І тому дуже багато людей вирішують залишитися. Це, звісно, велика проблема, особливо для дітей таких батьків, які не знають, як їх звідти забрати. 

Окрім комунікації, якими ще є психологічні потреби людей літнього віку?

Так, спілкування дуже важливе. Також для літніх людей дуже важливо бути корисними. Відчувати свою включеність у життя. Саме тому вони можуть давати поради, молодші до них часто не дослуховуються. 

У нас було кілька абонентів, які нам постійно телефонували. І вони перестали дзвонити, коли наші психологи змогли прийти з ними до ідеї, що їм потрібно знайти якусь, можливо, волонтерську організацію, куди вони могли б приходити й робити певну посильну роботу. Коли людина сидить вдома сама біля телевізора, має багато вільного часу, зрозуміло, що всі ці події складно переживаються. І легше їх переживають ті літні люди, які відчувають свою залученість і користь. У нас була бабуся, яка пішла плести маскувальні сітки. І для неї відкрився цілий світ. Хтось готує, хтось овочі ріже, щоб потім сушити й передавати на фронт. 

Що б ви порадили батькам військових? Що варто й чого не варто робити, коли їхні діти повертаються додому з війни?

Найкраще, щоб людина повернулася в те саме емоційне середовище, з якого вона пішла. Тобто не треба створювати ажіотажу з повернення, розпитувати, кликати всіх родичів і святкувати. Ви не знаєте, в якому стані повернеться ваша близька людина й наскільки це буде доречно. Бо діти повертаються з особливим досвідом, який їм треба переварити. І добре було б, якби це середовище було для людини звичним, незмінним і емоційно безпечним. 

Також краще слухати й менше говорити. І якщо людина готова про щось розповідати слухайте. Але якщо не готова, не потрібно лізти в душу. Ваші питання для них можуть бути травматичними і ятрити рани. Ваші син чи донька, можливо, ще самі ще не готові про це думати. 

Третє було б дуже корисно, якби в полі зору батьків була доступна психологічна допомога, до якої в разі чого можна звернутися за порадою. І коли виникла ситуація, яку вони не розуміють, то могли б зателефонувати. Або батьки бачать, що їхній дитині погано, то щоб вони могли поступово підвести сина чи доньку до того, що їм потрібна психологічна допомога. 

Номери гарячих ліній психологічної підтримки в Україні та за кордоном

Кожен українець, який відчуває потребу в психологічній підтримці, може зателефонувати за номером 0-800-100-102 (дзвінки безкоштовні), щодня з 10:00 по 20:00. Адміністратор лінії відповість дзвінок, визначить зручний формат роботи (аудіо чи відео) і скерує до вільного психолога на лінії. 

Психологічна допомога для українців за кордоном доступна за телефонами:

Австрія: +43 800 017 967;

Болгарія: +359 800 46 160;

Велика Британія: +44 808 164 2432;

Естонія: +372 8000 044 624;

Ірландія: +353 1800 817 519;

Іспанія: +34 900 861 441;

Італія: +39 800 939 092;

Латвія: +371 80 005 945;

Литва: +370 800 00 414;

Німеччина: +49 800 000 26 00;

Польща: +48 800 088 141;

Португалія: +351 800 780 756;

Румунія: +40 800 400 597;

Словаччина: +421 800 182 399;

Угорщина: +36 68 098 1580;

Франція: +33 805 080 466;

Швеція: +46 20 160 46 46;

Чехія: +420 800 012 058.

Довідково: 

Національна психологічна асоціація створена у 2017 році. Організація об’єднує фахових психологів, які мають вищу психологічну освіту. До  асоціації входить близько 1,5 тис. психологів з усієї України. Гаряча лінія є ініціативою, що впроваджується асоціацією за сприяння ПРООН у межах Програми ООН з відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу, урядів Данії та Канади.

Авторка: Тамара Тисячна

Читайте також: Як сформувати психологічну стійкість

Фото: з архіву Валерії Палій