Складне матеріальне становище штовхає багатьох українців на розпачливі кроки в пошуках роботи. Цим користуються зловмисники, які залучають громадян до трудової експлуатації як в Україні, так і в Європі. Людей змушують працювати по 12-15 годин, часто без вихідних і з мінімальним заробітком або взагалі без нього. І часто «невільники» навіть не намагаються втекти, оскільки злочинці вміло використовують моральний та психологічний тиск.
Проблема сучасних форм рабства, таких як трудова та сексуальна експлуатація, торгівля людьми, існували в Україні й раніше. Загалом за роки незалежності жертвами примусової праці стали близько 300 тисяч наших співвітчизників. З початком війни ситуація загострилася. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), кількість дзвінків на гарячу лінію від українців, які постраждали від тієї чи іншої форми експлуатації, зросла вдвічі.
Водночас правоохоронні органи України фіксують збільшення кількості випадків торгівлі людьми, поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких (частина 3 статті 149 Кримінального кодексу України). Викликає тривогу й той факт, що в українському суспільстві поступово зростає готовність сприймати експлуатацію як щось нормальне через війну та зростання безробіття. Про це «Пенсійному кур’єру» розповів експерт з протидії торгівлі людьми Ігор Тридуб.
«Суспільство почало ставитися толерантніше до низької заробітної плати, до бартерних відносин. Тобто до роботи фактично за їжу, житло, гуманітарку під тим приводом, що краще так, аніж ніяк», – зазначив він.
Ігор Тридуб зазначає, що через війну в суспільстві зростає готовність сприймати експлуатацію як щось нормальне, фото: valky-rada.gov.ua
Особливо важко доводиться внутрішньо переміщеним особам, з яких кожен п’ятий повідомляє про відсутність джерел доходів. Таким чином, кількість людей, які можуть стати потенційними жертвами різних форм експлуатації, зростає.
Неспокійна Європа
За оцінками ООН, щорічний прибуток від торгівлі людьми у світі складає 150 млрд доларів, що є найбільшим джерелом незаконного збагачення. Але не варто думати, ніби рабство – це виключно реалії країн третього світу. Багато випадків виявляють і в Європі, де сьогодні перебувають мільйони українських біженців – переважно жінки та діти. Для прикладу наведемо масштабну операцію, яку провели правоохоронні органи з 14 країн ЄС та Європолу з викриття мережі «рабовласників». Злочинці за допомогою соцмереж полювали на українських біженців та обманним шляхом намагалися залучати їх до трудового та сексуального рабства. Потенційних жертв зловмисники шукали на платформах, які сприяють переїзду та пошуку житла.
Нерідко злочинці видають себе за волонтерів. В одній з країн ЄС вдалося запобігти експлуатації десяти українок, яких невідомі особи під приводом надання житла планували утримувати як домашню прислугу. У Парижі суд наразі розглядає справу 24 українок, які працювали прибиральницями в приватній компанії. Жінки звинувачують свого роботодавця, громадянку України, у примушуванні до роботи по 11 годин без вихідних, за яку до того ж вони отримували заробітну плату, нижчу за мінімальну, повідомляє французька газета Le Monde.
Експлуатація українок у Франції. Суд став на бік постраждалих, фото: П’єрік Вілле
Часті випадки, коли українок намагаються залучити за кордоном до зайняття проституцією. Поліція Київської області нещодавно затримала 33-річну мешканку Кривого Рогу, яка створила схему переправлення молодих українок до турецьких борделів. Жертвами ставали дівчата з малозабезпечених сімей та переселенки. Фіксуються також випадки експлуатації дитячої праці. У серпні на прикордонному переході «Паланка», між Україною та Молдовою, затримали жінку, яка намагалася переправити за кордон 15-річного підлітка. Прикордонникам поведінка хлопця видалася підозрілою: він був чимось збентежений. Згодом з’ясувалося, що незнайомка пообіцяла хлопцеві прибуткову роботу на Кіпрі, переконавши його в тому, що це ніби шанс «стати чоловіком» і матеріально допомогти своїй родині, йдеться в публікації американської телерадіокомпанії CNN.
Чужі серед своїх
Безліч злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, зафіксовано й на території України. Так у місті Хмельницький перед судом постане подружжя, яке планувало змусити займатися жебрацтвом трьох соціально незахищених громадян. Свої послуги зловмисники оцінили у 32 тис. грн. На Дніпропетровщині судять чотирьох осіб, які утримували на фермі 60 безхатченків. Чоловіків та жінок підшуковували на вокзалах та ринках, після чого доводили до стану алкогольного сп’яніння та вивозили на сільгоспугіддя, де змушували безкоштовно працювати.
Виникає слушне запитання – чому люди не намагаються втекти від своїх «рабовласників»? Адже їх утримують в Україні, а не десь за кордоном. Зазначимо, що найчастіше мова йде про соціально вразливі категорії громадян з низькою самооцінкою, які іншого ставлення до себе, окрім грубої сили та погроз, не знають. Цим і користуються зловмисники. Побиттям та залякуванням вони ламають волю людини, після чого доводять до відома, що в правоохоронних органах нібито сидять їхні люди, а тому скаржитися до поліції та прокуратури безглуздо.
Втім, жертвами трудової експлуатації можуть бути й пересічні громадяни. На ютуб-каналі МОМ опубліковано відеорозповідь 54-річної Віри, яка разом з чоловіком утримувалася на пилорамі в одному з населених пунктів. Чоловік Віри випадково дізнався, що на деревообробному виробництві потрібні працівники, і поїхав працевлаштуватися. Незабаром до Віри приїхали незнайомці, які розповіли, що її чоловік працевлаштований, задоволений умовами та кличе до себе.
«Я погодилася. Коли приїхали, мене насторожила нетипова висока огорожа навколо території. Незабаром я побачила свого чоловіка. Він дуже засмутився, дізнавшись, що я також приїхала працювати», – згадує жінка.
54-річна Віра розповіла поліції, як її з чоловіком утримували на пилорамі, фото: МОМ
Для подружжя почалося пекло. Разом з іншими працівниками їм забороняли виходити за територію виробництва, користуватись телефонами. Люди жили в сараї, працювали без вихідних. Коли чоловік Віри почав вимагати у власника пилорами оплату за виконану роботу, той його побив. Тоді чоловік зумів вибратися з території виробництва та повернувся вже разом з поліцейським. Правоохоронець опитав власника, після чого поїхав. Після цього випадку люди вирішили тікати. Разом з ними пилораму залишили ще троє жінок та четверо чоловіків. Більше про своїх мучителів Віра нічого не чула.
«Житло» працівників аграрного підприємства на Дніпропетровщині. Людей змушували працювати по 16 год, фото: пресслужба поліції Дніпропетровщини
Нові плантатори
Привертає увагу нахабство, з яким діють зловмисники, наче не бояться, що люди втечуть і звернуться до правоохоронних органів. На жаль, переважно так і є. Як пояснив нашим журналістам голова ГО «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» Едуард Багіров, 90% втікачів не мають документів (втратили або забрали), а тому рідко звертаються до поліції. Та й більшість заявників – переважно алко- і наркозалежні громадяни, повідомленням яких без доказів не надто й вірять.
Додамо, що в умовах української корупції є чимало випадків, коли правоохоронні органи діють зі злочинцями разом. Минулого року в одному із селищ Харківської області звільнені з трудового рабства люди спочатку не хотіли повідомляти правоохоронцям, що їх утримували силою – настільки вони були залякані. І лише пізніше визнали, що не вірили поліції, бо бачили, що до вербувальника, який привозив їх до ферми, приходив поліцейський і потискав йому руку. У неофіційній розмові з журналістами «Пенсійного кур’єра» один з колишніх правоохоронців Черкаської області зізнавався, що в минулому сам змушував місцевих алкозалежних чоловіків безкоштовно будувати йому новий будинок.
Але навіть коли зловмисника затримають, не факт, що його вдасться притягнути до кримінальної відповідальності. У 2013 – 2018 рр. в Україні було відкрито 1086 кримінальних проваджень за статтею 149 КК, і лише за 204 з них, як зазначає Верховний Суд, було оголошено вирок. Та й багато засуджених, напевно, отримали умовні терміни. Для прикладу наведемо дані Державного департаменту США, відповідно до яких у 2020 році на розгляді українських судів перебувало 122 провадження за статтею «Торгівля людьми». Державі вдалося отримати остаточні рішення по 25 справах та винести вироки 29 особам, з яких лише п’ятеро було засуджено до позбавлення волі. Інші були засуджені умовно або звільнені від відбування покарання.
Цікавий випадок, коли підприємець з Краснокутського району Харківщини, який тримав у трудовому рабстві 12 осіб, причому одного чоловіка – понад десять років, у підсумку отримав три роки умовно, про що йдеться в Держреєстрі судових рішень. Подібна лояльність навряд чи свідчить про серйозні наміри держави в боротьбі з «новим рабством» і ризикує надалі розв’язати руки зловмисникам.
Боротьба з рабством
Ефективність боротьби з торгівлею людьми в окремій державі залежить від багатьох факторів. Але насамперед має бути чітке функціонування державної системи, яка б ефективно та жорстко припиняла ці та інші види злочинів. Чи є такі механізми в Україні? Формально, так. Проте їхня ефективність залишається під питанням. А тому є сенс переглянути наявні підходи. І війна, хоч як це дивно звучить, може стати каталізатором процесів, оскільки в кризових умовах стає зрозумілим, що ефективно, а що – ні.
У розрізі боротьби з рабством одну з ключових ролей відіграє потужна соціальна підтримка населення. Однак з цим сьогодні проблема. З усією повагою до соціальних працівників, не можна сказати, що соцслужби в Україні справляються зі своїми обов’язками. Причина – гостра нестача фінансування та штату. За словами Ігоря Тридуба, у населеному пункті, скажімо, на 20 тисяч населення, у соціальній службі працює, як правило, п’ять-сім співробітників.
«При цьому в законодавстві прописано, що в кожного зі співробітників у соціальному супроводі має бути не більше десяти осіб: п’ять складних і п’ять – середньої складності. Насправді навантаження набагато вище. Розширення штату призвело б до можливості соціальних працівників надавати якіснішу підтримку більшій кількості населення», – розповів він.
Треба додати, що в Міністерстві соціальної політики України нещодавно анонсували певні зміни в підтримці соціально вразливих категорій населення. Мова йде про підвищення адресної фінансової допомоги, яку пропонується не прив’язувати до прожиткового мінімуму або прив’язуватись не лише до нього. Суми планується підвищити на 50% відповідно до сьогоднішнього прожиткового мінімуму.
Про це заявила очільниця Міністерства соцполітики Оксана Жолнович в інтерв’ю Mind.ua. Вона додала, що підтримка стосуватиметься всіх категорій громадян у разі, якщо людина не може працювати з об’єктивних причин, її сьогоднішній дохід не дозволяє забезпечувати базові потреби і якщо людина готова активно включатися до повернення собі економічної самостійності. При цьому Жолнович зазначає, що допомога від держави не має бути постійною на все життя, а повинна бути пов’язана з виходом людини зі складних життєвих обставин.
У питаннях боротьби з торгівлею людьми слід звернути пильну увагу на соціальну адаптацію людей з алко- та наркозалежністю, а також колишніх в’язнів, які, як ми вже зазначили, є першими жертвами трудового рабства. В Україні є державні й приватні центри реабілітації для таких громадян. При цьому достатньо випадків, коли людей утримують там проти їхньої волі. Це підтверджують і правоохоронні органи. Минулого року поліція «накрила» один з таких центрів у Львові. Зі свого боку поліцейські також повинні надавати допомогу громадянам, які перебувають у публічних місцях у безпорадному стані внаслідок алкогольного та наркотичного сп’яніння, і є привабливою мішенню для торгівців людьми. Надавати допомогу таким громадянам поліцейські мають відповідно до статті 41 «Про поліцейське піклування» Закону України «Про Національну поліцію».
Втім, допомога зазначеним категоріям громадян має бути комплексною, вважає Ігор Тридуб. За його словами, навіть коли людина сама захоче змінити своє життя, часто не вистачає психолога, який би допоміг в елементарних речах, скажімо, у плануванні власного бюджету.
«Нерідко людина не розуміє, як це – взяти та відкласти гроші на завтрашній день», – пояснив експерт.
На завершення хочеться відзначити, що надання всебічної та системної соціальної допомоги має стати однією з основних цілей держави. Адже саме людина в сьогоднішніх реаліях є головним ресурсом. Жодні енергетичні та фінансові переваги не замінять державі вмотивованого населення, яке готове боронити та відновлювати свою країну. І Україні час зробити крок у цьому напрямку. Так, зараз війна, важко, але має бути зазначений хоча б курс на системні зміни. І в цьому контексті вирішення проблеми того ж трудового рабства є одним з показників позитивних соціальних перетворень, оскільки потребує комплексних, а не точкових рішень.
Автор: Олександр Кітраль, головне фото: konstlib.net