На слуху в загальнонаціональних новинах часто такі міста як Бахмут, Слов’янськ, Краматорськ, що знаходяться під постійними обстрілами. Натомість «Пенсійному кур’єру» вдалося поспілкуватися з родиною пенсіонерів зі ще одного прифронтового міста Донецької області – Селидове. Це шахтарське містечко на підконтрольній Україні території, від якого до окупованого Донецька 30 кілометрів. Траса туди раніше проходила через знамените селище Піски.
Ніна і Віктор Зайцеви ще молоді пенсіонери – їм обом по 63 роки. Однак на пенсії вони вже давно, адже мають пільговий стаж. Віктор Петрович має цілих 30 років підземного шахтарського стажу. Ніна Миколаївна також працювала на шахті, але на поверхні – перевіряла якість вугілля. У подружжя є дві доньки, які вже багато років живуть за кордоном. Самі ж пенсіонери поки нікуди їхати не збираються попри оголошену евакуацію.
Про евакуацію
«Евакуація була ще у березні-квітні. Люди і зараз їдуть. Автобуси дають до Покровська. А звідти залізна дорога і евакуаційні потяги. Ті, хто бажає, в’їжджають. Але не так щоб обов’язково. Думаю, що пів міста виїхали», – каже Ніна Миколаївна (за деякими даними до війни в місті проживало 22 тис. людей).
Про пенсію і продукти
Кажуть, що проблем з виплатою пенсій у місті немає. Банк працює, пенсію перераховують вчасно. При цьому Віктор Петрович продовжує працювати. Але вже не в шахті, а підробляє охоронцем.
«Ощадбанк» працює, «Приватбанк» працює, пошта працює, «Нова пошта» також. Спочатку позакривалися всі аптеки, половина магазинів. Це було ще в березні. Лише пару магазинів працювало. Народ боявся дефіциту, з полиць все розмітали. А потім люди почали повертатися. Аптеки відкрилися, ліки більш-менш є, лікарні працюють. Так, великі магазини позачинялися. Нещодавно знову припинив працювати АТБ, але маленькі магазинчики працюють. Так, дорого, все дорожчає. Але де не дорого? По всій країні дорожчає», – розповідає пенсіонерка.
А ще від лютого в місті сухий закон. Продаж алкоголю суворо заборонено в будь-який час. Кажуть, так по всій Донецькій області.
«Наприкінці серпня святкували улюблений день шахтаря – навіть пива не було. Достали трохи зі старих запасів домашньої настоянки», – поділився досвідом голова сімейства.
Про газ, світло і воду
Пенсіонери розповідають, що газ відключили з початку війни: його в області нема ніде. Світло і вода, хоч і з перебоями, але є.
«Водопостачання було перебите через прильоти біля Карлівського водосховища – градами лупили. Два тижні води не було, але все відновили. Так само було і зі світлом. До того ж в місті додатково пробурили багато свердловин. Коли води не було, то носили з них воду. Але через вік її вже важко тягати. Коли воду дали, раділи, як діти», – каже Ніна Миколаївна.
Про переселенців
Загалом під час бесіди вона кілька разів щиро похвалила міську владу. Каже, що їх прифронтове місто примудряється приймати переселенців з ще більш гарячих точок.
«У нас влада дійсно молодці. Гуманітарку видають. Особливо допомагають переселенцям. З Авдіївки, з Мар’їнки, з Волновахи. Допомогу їм дають гарну, розселяють. Хоча є і ті, хто їде далі – в більш безпечні регіони».
Про прильоти
Подружжя розповідає, що були в їхньому містечку і «прильоти», і загиблі, і руйнування. Однак, здебільшого на околицях.
«Але у нас це особливо не оприлюднювали, тим паче по центральному телебаченню», – обережно зізнається пенсіонерка.
«Літаки літають, гелікоптери. Постійно бахає, стріляє. Канонада безперервна. Ось сьогодні притихли. Читали зведення: наче наша армія їх трохи відсунула. Зараз вибухає десь далеко. А нещодавно було таких два тижні, коли думали, що нам кінець. Копали на городі картоплю і пригиналися, здавалося що летить десь зовсім поруч, ледь не в тебе», – додає Віктор Петрович.
Про перспективи
Пенсіонери зізнаються: вони нікуди виїжджати не планують, хоч влада попереджає, що залишатися дуже небезпечно.
«Слухаємо новини: «там відбили, там відігнали». Віримо в перемогу. Готуємося зиму зустрічати. Попередили офіційно, що опалення не буде. В приватні будинки люди завозять вугілля, дрова. А ми купили буржуйку», – каже Ніна Миколаївна.
«Багато, хто їде подалі – в села, чи на Дніпропетровщину. Але дзвонять звідти і кажуть, що там шуму більше, ніж у нас, постійні повітряні тривоги. Не вгадаєш, де краще», – додає чоловік.
Газета «Пенсійний кур’єр» №37 (1007) від 14 вересня 2022 року
Автор: Сергій Коробкін, фото: freeradio.com.ua
Читайте також: «Готівку можна було дістати під шалені відсотки», – як виживають в окупації.