Кирило Передрій — 13-річний школяр, який проживає в Покровську, що на Донеччині. Рік тому юнак прийняв для себе доленосне рішення: не відкладати мрії на завтра, діяти «тут і зараз». Так дитяче бажання стати журналістом переросло в авторський проєкт «Цікаво».
У липні 2022-го хлопець створив свій ютуб-канал, через який вирішив знайомити глядачів з історіями відомих людей: посадовцями, політиками, культурними діячами, цікавими українцями. За цей час завдяки наполегливості Кирилу вдалось записати понад 150 інтерв’ю та закріпити звання наймолодшого журналіста країни.
Про те, як вдається поєднувати навчання й журналістику, скільки сил доводиться докладати, аби запрошені гості погодились на інтерв’ю, та з ким мріє поспілкуватись у найближчій перспективі, Кирило Передрій розповів «Пенсійному кур’єру».
— Кириле, тебе називають наймолодшим журналістом і блогером країни. Ким вважаєш себе ти?
— Наймолодшим журналістом України мене представляють найчастіше. Я до цього звик. Та й інтерв’ювання — це журналістська робота. Молодших мого віку журналістів не знаю. А ось блогером себе не вважаю, бо не знімаю своє життя. Хоча я знайомий з багатьма блогерами й добре до них ставлюся.
— У липні цього року виповнився рік, як ти створив свій ютуб-канал «Цікаво». Скільки відео вдалось записати й з ким?
— Для мене як для автора каналу це важлива дата. Приємно, що мої відео протягом цього часу дивились і дивляться постійні глядачі. Мені пишуть коментарі, я на них відповідаю.
Якщо подивитись на аналітику ютубу, за рік опубліковано більше як 150 відеоінтерв’ю. Сьогодні в мене в розробці є понад десять відео, записаних у форматі живої зустрічі.
Усіх своїх гостей вважаю цікавими. Але запам’ятовуються найбільше ті, з якими доводиться найбільше домовлятися. Дуже сподобалось, як працює пресслужба міського голови Дніпра Бориса Філатова. Він бачив моє інтерв’ю з ексміністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком (з яким, до речі, тривав досить довгий процес домовленостей про інтерв’ю), сказав залишити свій контакт і що зі мною зв’яжуться. Так усе й сталося. Досить оперативно.
Кирило Передрій з міським головою Дніпра Борисом Філатовим
— Яка вона, внутрішня кухня твоєї організації роботи? Ти працюєш через пресслужби відомих осіб чи сконтактовуєшся з ними напряму?
— У мене є люди, які мені допомагають. Це моя сім’я. Батьки підтримують з поїздками в інші міста, плануванням графіку дня. Але організація самого інтерв’ю виключно за мною. Намагаюсь діяти системно. Складаю робочий графік на кожен день, на місяць і на рік.
У телефонній книзі вже назбиралось 1500 номерів. І хоча кількість велика, але добратись до контакту потрібної людини дуже складно. Половина з них — телефони помічників людей, з якими хотів би поспілкуватися.
— За кілька днів — початок нового навчального року. Як вдається поєднувати навчання у школі й журналістику?
— У нас не всі уроки проходять онлайн. Практично після 15-ї години можна вже спокійно займатися записами. Намагаюсь, аби журналістика не «переходила дорогу» навчанню, бо це моя майбутня вища освіта, працевлаштування. Я гуманітарій. Бачу себе повною мірою в журналістиці. Ще з дитинства цікавлюся цією сферою. Мене захоплювала програма «Світ навиворіт». Та подорожувати в далекі країни — це постійні ризики: укуси комарів, різні хвороби, небезпека. Також частенько «залипав» на відеоінтерв’ю, які дивився через ютуб. І сьогодні я бачу себе в українському виші, де навчатимуся журналістики.
— Як ставишся до своєї популярності? Тебе це мотивує, тішить?
— Мені дуже приємно, що мене запрошують на телеефіри, інтерв’ю, що цікавляться моєю історією. Коли така увага, значить, не забули, що я є. Якщо про мене знають і говорять — це прекрасно!
— З ким з посадовців ти б найбільше хотів записати інтерв’ю?
— У мене є великий список. Це сотні цікавих людей. Але дуже хочу, щоб з них погодився на інтерв’ю Володимир Зеленський. Думаю написати йому лист і надіслати поштою на Банкову. Також хочу поспілкуватися з Віталієм Кімом, Андрієм Єрмаком, нашим головою ОВА Павлом Кириленком, Олегом Синєгубовим, Віталієм Кличком.
— Не розчарувався у своєму рішенні працювати журналістом? Можливо, розцінюєш свій крок поспішним?
— Поки ми тут і зараз, треба щось робити. Нам на те й дано життя. Мені здається, що Бог підказав, чим саме я маю займатися. Не треба чекати, а робити щось сьогодні, не відкладаючи на завтра.
Якщо хочеш почати — починай. Ніхто цьому не зможе завадити. Але одного бажання мало. Потрібні ціль і дія. Адже ціль — це мрія, у якої є дедлайн. Моя ціль — взяти інтерв’ю у Володимира Зеленського. Я спробую це зробити. Ще планую вкладати у свій розвиток, купити хорошу камеру, петличний бездротовий мікрофон, те, що необхідне для якісної роботи.
— Чи немає відчуття, що в тебе за цей рік відбулось вигорання?
— Найщемливіша історія, яка зачепила і яка пам’ятається досі — розповідь Бориса Філатова про страшний і важкий день для жителів Дніпра — влучання російської ракети в будинок спального району на Набережній Перемоги. Це велика трагедія, яка мене болить досі.
Щодо вигорання, не дай Боже, щоб зі мною це трапилось. Я йду до кінця й доведу свою справу до успіху. Зі всіх сил робитиму проєкт успішнішим. Такою бачу майбутню перспективу.
Читайте також: Сімейні секрети косівської кераміки береже майстриня в п’ятому поколінні.
Авторка: Ганна Швець
Фото: з архіву Кирила Передрія