Одне із завдань мистецтва в Україні сьогодні — поєднати світогляди військових і тих, хто в тилу, пояснити суспільству стан, емоції, погляди бійців. А також мистецтву під силу боротися з російською пропагандою. На цьому під час дискусії «Ветеранське мистецтво в культурному дискурсі України» наголосив командир відділення 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, митець і поет Павло Вишебаба.
«Я б дуже не хотів, щоб наші військові перетворилися в якусь окрему касту, маргіналізувалися й стали незрозумілі іншому суспільству. І ось тут якраз є одна з місій мистецтва, тих, хто зараз на війні та пише: ми пояснюємо суспільству, що ми там відчуваємо. У новинах ви й так бачите, що відбувається: пішли, припустимо, вперед на Харківщині. Але чи стало щось зрозуміло про наші почуття? Про нашу душу, наш досвід? Нічого. А один вірш, одна пісня можуть пояснити дуже багато», — каже Вишебаба.
Особливо, каже поет, якщо твір торкнеться серця, душі. Тоді люди можуть відчути цей досвід і він стане певною мірою спільним.
«І тоді суспільство продовжить бути єдиним і ветерани не виокремляться в якусь окрему касту, яка нікому не зрозуміла. Тому мистецтво тут відіграє роль такого місточка між тилом і фронтом», — зазначає митець.
Крім того, мистецтво може боротися значно ефективніше з російськими наративами, аніж пропаганда. Однак мистецтво це робить філігранніше, глибше заходить у підсвідомість та серце.
«Митці зараз розвінчують основні наративи, які російська імперія впроваджувала впродовж століть. Про те, що ми — один народ. Вони одностайно говорять, що ми готові віддати найцінніше — наше життя, тільки щоб не бути з вами одним народом. І про меншовартість. Я думаю, що це — головна світоглядна зміна, яка зараз відбувається: розвінчання міфу, що ми є якимось неповноцінним народом, недонародом, якоюсь окраїною імперії. Зараз і митці, і військо, і народ переживають таку світоглядну трансформацію», — переконаний військовий.
Саме тому, впевнений Вишебаба, митці зараз дуже потрібні — щоб усе озвучити, проговорити, зафіксувати. Адже українці не звикли думати про себе, як про переможців, сприймати себе, як звитяжну націю.
«І зараз, коли ми відчуваємо себе такою нацією, митці зобов’язані трансформувати це в художні твори. І дати нам новий матеріал для нового нашого світосприйняття, чим по суті ми й займаємось», — каже поет.
Втім, є ще один важливий аспект: щоб не було бюрократичного насадження культури. Щоб з українцями спілкувались саме ті, хто щиро вірить в Україну.
«Ми поїхали на Харківщину й ділились своїми творами з місцевими мешканцями, які були пів року під окупацією. І десь на третій — четвертий виступ я зрозумів, наскільки це важливо що тут саме ми — люди, які щиро вірять у те, що вони говорять. Бо якби туди після звільнення приїхали ряджені люди з райдержадміністрацій — у червоних шароварах, у віночках дівчата — і почали з листочка читати вірші сумнівної якості, люди б відчули, що країна їх обманює. Росія їх обманює одною стороною — пропагандою, а Україна — іншою. Тому дуже важливо, щоб в український контекст включилися митці, які щиро вірять в Україну, з українством у серці», — переконаний Вишебаба.
Читайте також: У «Бандерівському Схроні» адаптували ветеранів до мирного життя.
Авторка: Тамара Тисячна, фото з фейсбук-сторінки Павла Вишебаби