Стабільний заробіток — це можливість для українців достойно утримувати свою сім’ю в ці складні часи. На превеликий жаль, ситуація із зайнятістю сьогодні залишається достатньо складною. Лише за офіційними даними кількість безробітних становить 30 %. І це без урахування прихованого безробіття, коли люди формально працевлаштовані, але не отримують зарплати. Усе це посилює конкуренцію серед претендентів і розв’язує руки нечесним роботодавцям, котрі прагнуть зекономити на виплаті заробітної плати. Детальніше про ситуацію з безробіттям в Україні, про заходи, які вживає уряд, та можливі варіанти рішень — у нашій статті.
Кількість безробітних збільшиться
За даними опитування Національного банку України (НБУ), більшість компаній не планують змінювати кількість персоналу протягом 2023 року. При цьому третина підприємств очікують його подальшого скорочення.
Складною залишається ситуація й у держсекторі. Відповідно до меморандуму між урядом України, НБУ та Міжнародним валютним фондом, цього року фінансування працівників бюджетної сфери планується зменшити на 27 %, що виллється в скорочення робочих місць та зниження зарплат. І це в умовах, коли, за даними Державного центру зайнятості, на одну вакансію й так претендують дев’ять безробітних.
Особливо висока конкуренція спостерігається серед некваліфікованих робітників у західних регіонах, куди переїхало багато переселенців. Як розповів «Пенсійному кур’єру» економіст незалежної групи макроекономічного аналізу Ukraine Economic Outlook Григорій Кукуруза, включити цих громадян до виробництва, яке вже існує, неможливо, а створювати нові виробництва зараз ніхто не ризикує.
«Профіцит кадрів виливається в результаті в безробітне населення, яке неможливо долучити до робочого процесу. Тому треба визнати, що перші пів року якогось економічного ривка точно очікувати не варто, при цьому ситуація може погіршитися», — каже він.
Багато українців розуміють усю складність ситуації й часто погоджуються на будь-яку роботу, навіть якщо це ставить їх в умови вимушеної експлуатації. Втім, навіть наявність роботи не гарантує громадянам вирішення їхніх матеріальних труднощів, оскільки запропоновані зарплати не відповідають потребам більшості населення. Середній рівень зарплат в Україні за рік фактично не змінився й становить приблизно 14,5–15 тис. грн на місяць, хоча більшість людей отримують 10–12 тис. грн. Водночас споживча інфляція минулого року сягнула 26,6 %, що призвело до подорожчання медикаментів, продовольства, палива тощо.
Багато українських родин сьогодні докладають значних зусиль для пошуку роботи, оскільки фактично перебувають на межі виживання.
«Ми багатодітна сім’я, наша молодша дитина — інклюзивна. Це змусило мене піти з роботи. Гроші зараз заробляє мій чоловік, який працює на ринку. Усе зароблене йде на комунальні послуги й лише трохи залишається на харчування», — розповіла нам мешканка Чернігова Каріна Тимченко.
«Я пенсіонер і переселенець. Зараз проживаю в Дніпрі. Під час війни залишився без роботи, дружина також не працює. Рік тому отримав компресійний перелом хребта. Наразі ще виплачуємо борги за лікування. Сьогодні потребуємо медикаментів, харчування, засобів гігієни», — каже 62-річний Сергій Мінін. І таких історій сьогодні безліч.
Громадські роботи та гранти
Яких заходів для боротьби з безробіттям вживає держава? Протягом року уряд ініціював низку програм. Наймасштабніші з них — «Армія відновлення», «єРобота», а також компенсації бізнесу при працевлаштуванні внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Розкажемо докладніше.
«Армія відновлення» — це залучення безробітних до суспільно корисних робіт. Людям, які протягом 30 днів не працевлаштуються через центри зайнятості, пропонують долучитися до такої роботи. Це не лише розбирання завалів, зміцнення дамб, а й допомога у впорядкуванні міста. Зарплата — мінімальна (6,7 тис. грн). При цьому влада на місцях може збільшити фінансування коштом місцевого бюджету. На сьогодні до «Армії відновлення» залучено понад 6 тис. українців.
Програма «єРобота» — це перелік грантів для стимуляції зайняття бізнесом. Українці мають можливість отримати мікрогранти до 250 тис. грн на започаткування чи розширення бізнесу (програма «Власна справа»), а також гранти до кількох мільйонів — на розвиток переробних підприємств, закладення садів, теплиць. Обов’язкова умова — створення нових робочих місць. Наприклад за програмою «Власна справа» на кінець грудня було працевлаштовано 8,3 тис. громадян.
Працевлаштування ВПО. Суть програми полягає в стимулюванні роботодавців працевлаштовувати насамперед переселенців. За кожного такого працевлаштованого підприємець отримує від держави по 6,7 тис. грн протягом двох місяців. Минулого року таким чином роботу отримали 16,5 тис. ВПО. Цього року в уряді виділили кошти на стимулювання з працевлаштування ще 23 тис. переселенців.
Проте привертає увагу невисока кількість працевлаштованих за державними програмами порівняно з мільйонами безробітних. Хоча влада й розраховує в майбутньому працевлаштувати 300 тис. осіб (терміни при цьому не вказуються).
На думку опитаних нами економістів, в уряді зосередили зусилля швидше на точковому вирішенні проблеми безробіття замість того, аби діяти ширше. Заслужений економіст України, народний депутат V–VI скликань Олексій Плотніков ідею з громадськими роботами вважає непоганою, проте, на його думку, це не стимулює вирішення проблем з безробіттям.
«Фактично — це примусова зайнятість», — прокоментував він «Пенсійному кур’єру».
Економіст, фінансовий аналітик та експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ вважає, що програми, які ініціює влада, не враховують проблеми, з якими стикаються роботодавці сьогодні й у довгостроковій перспективі, скажімо, на два — три роки.
Які заходи боротьби з безробіттям можуть спрацювати
Результати державних програм щодо вирішення проблем із зайнятістю стануть помітними пізніше. Втім, існують і додаткові заходи боротьби з безробіттям, які також мають право на життя.
Зниження податків. Олексій Кущ вважає, що однією з головних проблем державних програм є відсутність механізмів датування та створення нових робочих місць через зниження фіскального тиску. На його думку, для підприємств, які створюють нові робочі місця, необхідно в кілька разів знизити фіскальний тиск податку на працю.
«У нас 41,5 % — це тиск на фонд оплати праці: податок на прибуток, єдиний соціальний внесок та військовий збір. Це було багато й до війни. Однак нам розповідали, що в європейських країнах ще більше. У нинішніх умовах — це величезний тиск. Тому роботодавцю простіше виплачувати зарплату в конверті або скорочувати робочі місця», — розповів він.
Гарантія держзамовлень. На думку Олексія Куща, державним програмам не вистачає мультиплікаторів економічного надходження — коли процес має масовий характер і надає системного впливу на економіку. Тому економіст пропонує впровадити програми, які надавали б підприємствам, які перебувають у прифронтових регіонах, гарантований викуп їхньої продукції. Йдеться насамперед про споживчі товари, які, на думку Куща, можна потім роздавати населенню, як гуманітарну допомогу.
«У цьому випадку вирішуються два завдання. З одного боку — соціальна політика, коли держава надає допомогу населенню. З іншого — місцеві підприємства працюють та забезпечується зайнятість та виплата зарплати», — зазначає економіст. При цьому він вважає, що уряд повинен гарантувати виробникам компенсації в разі пошкодження підприємства та продукції під час обстрілу.
Волонтерський рух. Олексій Кущ упевнений, що державі також слід було б придивитися до такого ресурсу, як волонтери. В Україні є десятки тисяч людей, які залучені до надання допомоги військовослужбовцям та цивільному населенню за покликом серця. Один лише добровільний будівельний батальйон «Добробат», який займався ремонтом пошкодженого житла в Київській та Чернігівській областях, налічував до 27 тис. осіб. Якщо ж волонтерів «посадити» на мінімальну зарплату, це стало б для них серйозною мотивацією та водночас створило б у країні робочі місця. Інше питання — чи має держава гроші на подібні проєкти? На думку економіста, для цього частково можна залучити емісійне джерело. Що стосується гарантій держзамовлень, про що ми розповіли вище, то тут варто залучити допомогу наших західних партнерів. Переконати європейців у доцільності фінансової підтримки саме українського виробника замість того, щоб везти гуманітарну допомогу через усю Європу та Україну.
Відновлення роботи підприємств. В Україні сьогодні є чимало виробництв, які стоять законсервованими, оскільки власники виїхали за кордон. Для відновлення їхньої роботи та забезпечення людей зайнятістю можна було б використати досвід Аргентини. На початку 2000-х внаслідок масових заворушень на тлі економічної кризи цю латиноамериканську країну залишили представники великого капіталу. Тоді влада, за словами Олексія Куща, ухвалила рішення відновити роботу виробництв, увівши в управління представників держави, власників підприємств та трудових колективів. Досвід, за його словами, був успішним. І сьогодні деякі з тих підприємств є драйверами у своїй сфері, зокрема в легкій промисловості. У разі ж застосування такого досвіду в Україні, вважає експерт, необхідно внести відповідні зміни до законодавства, щоб процес не переріс у рейдерське захоплення.
Об’єднання зусиль
Хотілося б зазначити, що заходи щодо боротьби з безробіттям, які вживає держава та пропонують експерти, — це все ж таки спроби знайти правильний шлях. А сьогодні це непросто, оскільки ситуація в країні постійно змінюється й напряму залежить від багатьох зовнішніх факторів. Однак є варіант, який напевно буде актуальним за будь-якої ситуації, хоча б на місцевому рівні. Йдеться про солідарність громадян. Адже якщо суспільство в якомусь населеному пункті буде згуртованішим, це дозволить людям краще забезпечити власні потреби та захистити інтереси громади.
Яскравим прикладом такого підходу сьогодні можна назвати кооперативи. Ці добровільні об’єднання вже багато років існують в агрогосподарстві незалежної України та довели свою ефективність. Одним з прикладів є Заболотцівська громада на Львівщині. Місцеві молокозаводи свого часу поводили себе нечесно щодо селян: затримували виплати й занижували жирність молока, що впливало на доходи людей. Тоді частина селян об’єдналася, і у 2008 році створила сільськогосподарський обслуговчий кооператив «Покрова». У результаті громадяни не тільки забезпечили себе зайнятістю, почали отримувати більший дохід, а й змусили учасників молочного ринку зважати на свої інтереси.
Кооперативи сьогодні — це не повернення до минулого. Це світова практика трудових взаємин, яка базується на згуртованості. За складних економічних умов сьогодення такий підхід цілком може виявитися ефективним у питаннях боротьби з безробіттям та й взагалі виживання. Хоча б у короткочасній перспективі.
Автор: Олександр Кітраль, колаж: Іван Кульчицький