Близько тисячі погонних метрів тканини перетворила на одяг для військових мешканка Сквири, що в Білоцерківському районі на Київщині, Наталя Харчук. Спідня білизна, балаклави, шапки, кофти, штани, рукавиці виготовляє вдома й передає тим, хто захищає країну. Про початок своєї волонтерської діяльності, про допомогу небайдужих і те, як гуртує навколо себе містян, Наталя Харчук розповіла спеціально для «Пенсійного кур’єра».
Перші два тижні війни для жінки, як і для переважної більшості українців, емоційно були найважчими. Тоді зі Сквири вона тимчасово переїхала до мами в село. Зачинила свій кіоск, де продавала свіжу випічку, чай і каву, і поїхала. Із собою взяла швейну машину, планувала шити іграшки — такою справою тоді займалася.
«Ніхто тих іграшок так і не шив. Не до того було. Хлопці з тероборони попросили пошити пов’язки, бо знали, що я вчилася колись на швачку. Хоча одяг я не шию. Точніше, до війни не шила. Думаю, допоможу хлопцям. Але тканини не було, і всі магазини зачинені. Тоді я порізала свою жовту спідницю — так пошила перші пов’язки тероборонівцям», — згадує волонтерка перші тижні повномасштабного вторгнення.
Згодом вона натрапила на оголошення в соцмережі, де місцеві підприємці пропонували нитки тим, хто зв’яже з них шкарпетки для воїнів. Наталя взялася й за це. У період світломаскування довелося працювати при світлі телефону чи свічки.
А коли жінка повернулася додому, то вже не мала відбою від замовлень на пов’язки.
«Я не могла відмовити. Дуже багато на той час відшивала. Я не встигала пошити жовті — уже треба сині. Не встигла віддати сині — уже просять зелені. А потім хтось із хлопців попросив балаклави. Навесні такі маски добре захищали від холоду та вітру, адже закривають голову, лоб і обличчя, залишаючи проріз для очей і рота. Їх також шила багато», — ділиться Наталя.
Влітку жінка менше займалася шиттям. Більше часу присвятила тоді допомозі переселенцям. Залучала підприємців і просто небайдужих людей, аби одягнути й взути, нагодувати й забезпечити всім необхідним тих, хто вимушено покинув домівку.
Знайшла постачальників тканини
Паралельно організовувала збори коштів на придбання автомобіля й тепловізорів. Але вже задумувалася над тим, що восени захисники потребуватимуть теплого одягу. А тут трапилася нагода, і знайома волонтерка запропонувала рулон тканини.
«Одній нашій волонтерці з Польщі прийшла тканина — фліс. Вона запропонувала мені забрати. Я з тим флісом звернулася до дівчат з місцевої швейної фабрики. Вони пошили — я відправила одяг хлопцям. А тоді думаю: я ж не буду щоразу просити когось, треба самій пробувати. Давай збирати на тканину. Зібрала. Купити — теж відповідально. Я ж з цим ніколи не стикалася. Спочатку купувала потроху, щоб зрозуміти, яка якість. Перший мікрофліс прийшов дуже поганий. З нього не можна було шити кофти, пустила на балаклави. На фабриці взяла викройки на кофти. Замовила вже хороший фліс і почала шити», — розповідає волонтерка.
За її словами, тепер вона має надійних постачальників тканини. Купує в підприємців з Хмельницького, які привозять рулони з Туреччини.
«Я пошила трохи шапок і кофт, а тоді написала пост у фейсбуці: може, комусь треба, хто відправляє допомогу на фронт, звертайтеся. Отак роздавала перші речі. Але завжди фільтрую, щоб одяг ішов тільки на передову. Тому мої вироби переважно їдуть на Донецький напрямок, Херсон, Запоріжжя. А тоді вже хлопці спробували — сподобалося. Почали приходити нові замовлення. Я вже не встигала, тому підключила ще дівчину на допомогу. Потім спробувала шити штани. Пішли цілі комплекти», — каже Наталя.
Справжнім квестом для майстрині виявився пошук викройки для пошиття рукавиць. Замовлення на них отримувала, а пошити ніяк не могла. Знайома знайшла викройку в інтернеті, але лекала виявилися занадто складними й непрактичними. Тоді Наталі довелося купувати рукавиці. І з’ясувалося, що придбані цілком можуть послужити лекалами.
«Я одну розпорола, обмалювала, зробила собі по ній викройку. Так і шию досі. Навіть дівчата з Житомирської області в мене просили лекала, я ділюся», — розповідає волонтерка.
Гроші із соцмереж та ярмарків
Наталя тепер має змогу працювати на професійній швейній машині. Каже, її привезла одногрупниця з Білої Церкви.
«Вона професійно займається пошиттям одягу в ательє. Побачила на відео в моїй публікації, на чому я шию, і привезла професійну машинку. Тепер я на ній працюю», — каже жінка.
За її підрахунками, на кінець грудня вдалося покроїти та пошити близько однієї тисячі погонних метрів тканини. Зізнається, для пари жіночих рук — це багато. Разом із шиттям завжди стоїть питання коштів на придбання тканини. Вартість одного рулона — від 10 до 13 тисяч гривень. Жінка й тут знаходить різні виходи.
«Із грішми на тканину допомагає багато людей. Я пишу у фейсбуці, люди долучаються. Багато мене вже знають, самі приносять. Усе, що я роблю, публікую. Звіти про зроблене, про збори, про покупки — все-все. Щоб люди бачили, куди йде їхня допомога. І хлопці дуже багато звітів мені завжди кидають. Навіть з передової знаходять час і можливість», — каже жінка.
Для збору коштів Наталя організувала два ярмарки. Заручилася підтримкою вчителів і школярів. Спільними зусиллями за результатом першого ярмарку на місцевому ринку зібрали 15 тисяч гривень. До організації другого підійшли з креативом: костюмована програма та конкурси в центрі міста привернули увагу багатьох. Таким чином ярмарок «Миколай для ЗСУ» зібрав 17 400 гривень. Усі кошти спрямували на придбання тканини.
«Бувало, що люди навіть нічого не купували. Просто кидали гроші до скриньок. Хоча продавалося багато смаколиків і сувенірів, виготовлених власноруч», — згадує волонтерка.
Обереги в посилках
У період новорічно-різдвяних свят Наталя організувала збір на 200 подарункових пакунків у госпіталь для поранених воїнів. До кожного поклали солодощі, мандарини й сувенір. Каже, що до цієї акції долучилося багато знайомих і незнайомих людей.
«Моя подруга виготовила обереги. Ми замовили мила ручної роботи у вигляді котиків у патріотичних кольорах. Люди приносили солодощі, хтось — коробку печива чи цукерок. А хтось гроші надсилав і ми закуповували. Усе це поклали до пакуночків. Взагалі до кожного відправлення, до кожної партії одягу я намагаюся докласти приємну дрібничку. І дорослі дівчата мені з ними допомагають, і юні школярки. Так ми намагаємося зігріти воїнів не тільки одягом, але й душею», — зауважує Наталя.
За один раз волонтерка відправляє по 10–15 комплектів одягу. Найбільша партія налічувала 25 штук. Іноді роботу треба виконати у вкрай короткі терміни. Тоді весь час жінка присвячує шиттю. Адже допомогу воїнам нині вважає пріоритетним завданням.
Як подяку за свою працю жінка отримала прапор, підписаний військовими з 41-го окремого стрілецького батальйону. Береже його й пишається. Каже, що першою отримала такий презент від воїнів і тим самим започаткувала своєрідну традицію: оформляти подяки волонтерам на прапорах. Повісила його на стіні свого кіоску, де й тепер торгує чаєм, кавою і випічкою. Каже, що треба за щось жити. Через відключення електроенергії стало геть непросто організовувати роботу. Тому часто шиє ночами. А зранку готує свіжі смаколики для своїх покупців.
Авторка: Світлана Шевчук
Читайте також: На фронті кухар-блогер тиждень збирав продукти на новорічне олів’є для бійців
Фото з архіву Наталі Харчук