Переглядаючи відео Ярослава Гулака, ніколи не скажеш, що він — не професійний кухар. Складні назви італійських, французьких, грузинських страв він вимовляє так легко, ніби готував їх щодня. Тут і риба хек під соусом сациві, і п’ємонтське ризото з шинкою та прошуто кото, і класичний тосканський салат «Панцанела» тощо.
Однак боєць Ярослав Гулак з позивним Мудрий — не кухар, хоч і має до кухні відношення. Соціальній інформаційній платформі він розповів, що ще з університету був пов’язаний з громадським харчуванням, але як адміністрація. Також працював вісім років на круїзному лайнері в ресторанному департаменті. Звідси й обізнаність у стравах. Але позитивні відеоролики військового кухаря набирають у соцмережах тисячі переглядів, тому чоловік продовжує їх знімати.
«Усі ці назви — це елемент такого собі шоу. Більшість з них — це звичайні страви з ресторанними назвами. В умовах окопу зробити щось таке ресторанне неможливо. Ризото — це була вівсянка із сиром, прошуто кото — це насправді шинка, у нас тоді була якась ковбаска, яку я додав до страви. А щодо салату — це був просто овочевий салат», — розповідає кухар.
Як потрапив на війну
До війни пан Ярослав працював менеджером в агенції, яка підбирає екіпаж для морських суден.
«Це та ж компанія, де я працював на лайнері. До 24 лютого взагалі не мав жодного стосунку до армії. Живу я в Києві, але війна застала мене в Одесі, де наш офіс. У цей день я пішов до військкомату, але тоді мене не взяли. То я став постійно до них ходити. Виникло таке якесь відчуття, що я там маю бути. Думав: хлопці там, а я тут — це якось неправильно. Я можу бути корисним. Але на початку війни там такий дурдом творився. Там не те, що стати на облік — підійти до військкомату не можна було: людей багато. Усі мої брати пішли до військкоматів, також друзі, когось призвали й вони теж пішли. 99 % людей біля мене — це добровольці», — згадує Мудрий.
Після призову чоловік потрапив на першу лінію оборони. Але оскільки він знаходиться у військах ПВО, то місце дислокації змінюється постійно. Щодо кухні, то на неї він потрапив майже випадково.
«Коли відправили на першу лінію оборони, так сталося, що нікому було готувати. Я сказав: давайте я спробую. Зараз навіть не пам’ятаю, що саме тоді приготував — якийсь суп. Їм сподобалось, і так я став кухарем», — пояснює боєць.
Пан Ярослав розповідає, що готувати доводиться на колектив до десяти осіб. Але не завжди, бо хлопці бувають на виїздах.
«Як придумую страви? Та навіть не знаю. Стою, дивлюсь на продукти й думаю: чого не було вчора й можна приготувати сьогодні. Але це реально такий біль для мене — придумати, що готувати. З фантазією якось не склалося. Буває, запитую в хлопців, що вони хочуть. Але даю вибір з кількох пунктів, щоб вони теж не дуже фантазували собі», — сміється кухар.
Про забезпечення бійців
Як розповів пан Ярослав, продуктами їхній підрозділ забезпечений достатньо. Адже є обов’язкове забезпечення кожного бійця — набір продуктів, який має бути в будь-якому разі. Але часто постає питання логістики.
«Буває так, що от наш підрозділ знаходиться в різних місцях і машина з продуктами добратися туди не може. Тому привозять кудись у центральну точку, з якої й відбувається розподіл. Нас здебільшого забезпечують нормально. І ті продукти, які мають бути — м’ясо, риба, крупи — вони є. Плюс люди допомагають, надсилають. Звісно, зараз немає такої кількості овочів, як хотілося б. Зазвичай є картопля, морква, цибуля, буряк. Інколи бувають свіжі томати чи огірки — і тоді це свято. Але в нас і холодильника немає, де їх можна було б зберігати», — описує ситуацію боєць.
На одному з місць дислокацій обід їм привозили волонтери. Також індивідуально бійцям надсилають смаколики, і тоді вони між собою діляться.
«Смаколики для нас — це шоколадні батончики, вафлі, печиво. Вафлі — взагалі делікатес. Коли вони потрапляють у підрозділ, то їх за п’ять хвилин уже немає», — розповідає Ярослав Гулак.
Найскладніша страва
Втім, вдавалося польовому кухарю приготувати щось справді складне, смачне й близьке до ресторанного меню. Однією з таких страв став кордон блю (французька страва, яка являє собою панірований в сухарях шніцель з телятини, начинений сиром і шинкою). Зробити це було, звичайно, технологічно складно в наявних умовах. Адже м’ясо потрібно смажити у фритюрі, але в бійців такої «розкоші» немає. Тому Мудрий посмажив його на сковорідці.
«Також робили шаурму. Для неї ми з хлопцями закупили інгредієнтів, вирішили зробити собі невеличке свято. Було близько 300 грамів м’яса в кожній порції — це досить багато, можна було наїстися на цілий день. М’ясо замаринували й обсмажили на сковорідці. Порізали дрібненько, і я вам скажу — дуже смачно вийшло», — описує процес чоловік.
Одна з улюблених страв бійців — гороховий суп. Кухар зізнається, що робить його справді смачним: замочує заздалегідь горох, додає в суп копчені ковбаски, які, буває, надсилають волонтери.
Як став блогером
Як і коли став відеоблогером, пан Ярослав точно не пам’ятає. Розповідає, що мав сторінку в соцмережі «ТікТок». Викладав на неї відео, коли ще працював на круїзному лайнері. Втім, воно не надто користувалось популярністю. Зараз же сторінка бійця має понад 50 тисяч підписників.
«Виклав якось одне відео, і його переглянуло багато людей. Спочатку в мене не було певної тематики — просто знімав, що робив, а оскільки я був на кухні, то знімав про кухню. Потім я почав трохи монтувати, підрізати відео, придумувати сюжети. Це більше для того, щоб тут з глузду не з’їхати, щоб було якесь творче заняття. Зараз, коли відео дивиться досить велика аудиторія, то в цьому, звісно, уже є сенс — щоб люди усміхнулись. Потім з’явився вже певний план знімання, я щодня знімав наші обіди чи вечері», — каже боєць.
Новорічне меню
На Новий рік для бійців кухарю вдалося приготувати традиційне олів’є. За його словами, тиждень збирав продукти на салат і два дні все різав, варив і кришив.
«І навіть не буду переказувати рецепт його приготування, бо згадка про цей процес викликає в мене гострий душевний біль», — зазначив пан Ярослав.
Авторка: Тамара Тисячна, фото і відео з фейсбук-сторінки Ярослава Гулака