На початку повномасштабного вторгнення для багатьох українців важливим було не лише врятуватися самим, а й врятувати свій бізнес. Адже часто — це справа всього життя. Серед таких власників — і засновниця україно-шведського підприємства з виробництва килимів Vandra Rugs (у перекладі зі шведської «Мандрівні килими») Лариса Боден. Вона заснувала свою справу в Новій Каховці на Херсонщині у 2007 році в співпраці зі шведським бізнесом.
Співпраця з принцесою
Жінка освоїла нову для себе справу швидко. Спочатку виробництво складалося з двох верстатів, на яких працювали п’ять ткаль після навчання у Швеції. Головним завдання було досягти європейської якості. Приміром, для того, щоб продавати вироби європейським готелям, банкам та іншим компаніям, у виробництві використовують лише вовну, яка має сертифікат комерційного використання. Така проходить спеціальне тестування на міцність.
Після початку повномасштабного вторгнення рф виробництво зупинилося лише на тиждень.
«Ми не знали, працювати чи ні, бо війна почалася дуже швидко. І тоді дівчата сказали, що будуть виходити, бо це краще ніж сидіти вдома й лякатися», — згадує підприємиця.
В ательє в Каховці працювало близько 30 людей. У 2021 році підприємство досягло потужності, коли могло ткати близько п’яти тисяч квадратних метрів килимів. Їх купували готелі, банки, страхові компанії зі Швеції, Швейцарії, Німеччини та інших країн ЄС. Один з особливих клієнтів — кронпринцеса Норвегії Метте-Маріт.
Лариса Боден особливо пишається цією співпрацею. І не лише через високий статус. Під час окупації Херсонської області норвезька принцеса прийняла в себе трьох ткаль з родинами.
Рішення про виїзд
Ще частина працівниць евакуювалися з дітьми в інші країни. Хтось вирішив залишитися в окупації. Поїхати з Каховки Боден стимулювала відповідальність перед покупцями.
«Ми розуміли, що клієнти чекають на килими, вони зробили передплату. Але ні завезти, ні вивезти матеріали й продукцію ми не могли», — каже Лариса.
Пошук нової локації був прискіпливим. Дванадцять міст об’їздила підприємиця, поки обрала найприйнятніший варіант. Розповідає, що, приміром, у Вінниці запропонували цех на території місцевого технікуму та гуртожиток для працівників. Проте у виробничому приміщенні треба було робити ремонт.
Зупинились на Косові, що на Івано-Франківщині, після спілкування з міським головою Юрієм Плосконосом. Місто невелике, тут дорожать підприємствами малого та середнього бізнесу. Пообіцяли сприяння — і слова дотримали. Адже для них — це податки й додаткові робочі місця. Тільки на початку тут найняли 12 місцевих ткаль.
Налагоджена робота з клієнтами та їхня висока довіра до підприємиці дозволила придбати нове обладнання, аби працювати в Косові. Покупці навіть під час війни не побоялися не просто зробити замовлення, а й провести попередню оплату. Отримані кошти Боден інвестувала у великий семиметровий верстат. На ньому можна виробляти шестиметрові килими.
Переховували деталі верстатів
А завдяки самовідданості працівників вдалося спочатку переховувати в Каховці, а потім вивезти звідти дорогі деталі та частину сировини. Без них перезапуск виробництва в Косові значно ускладнився б. Дев’ять верстатів та килими у вантажівці їхали майже два тижні й перетнули 15 блокпостів.
Наприкінці червня цех уже працював.
«Замовлень багато, але ми не можемо їх виконувати, мої потужності по людях менші», — пояснює Боден.
Вона розповідає, що працівниці в Каховці ткали по 30–40 квадратних метрів на місяць, а новим майстриням поки вдається по 10–15.
Одним з мотивів переїзду в Косів Лариса Боден називає наявність тут Інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, де навчають традиційного ткацтва. Проте, як виявилося, у закладі не вчать працювати на сучасному обладнанні. Тому в колектив брали жінок з будь-якою освітою та навичками. Ткати їх вчать уже на виробництві.
Тепер Лариса Боден загорілася ідеєю впровадити спільну програму навчання спеціалістів в місцевому інституті на сучасних верстатах.
Читайте також: 91-річна киянка шиє білизну для захисників
За матеріалами forbes.ua
Фото: forbes.ua