Традиційні та оригінальні вироби із соломи виготовляє жителька Кам’янського, що на Дніпропетровщині. Любов Литовченко понад 25 років захоплюється мистецтвом, яке повертає до давніх українських традицій. Про свій шлях до творчості та особливості роботи із солом’яним матеріалом майстриня розповіла спеціально для Соціальної інформаційної платформи.
«Усе починалося з лозоплетіння. Перші уроки мені давав син. Колись п’ятикласником він почав відвідувати гурток, де навчали цього ремесла. Приходив додому й учив мене. Тож саме він надихнув мене на народну творчість. Ми живемо на лівому березі Дніпра, тут лози росте багато. Усією родиною на вихідні ходили її заготовляти. І донечка-першокласниця нам допомагала», — згадує Любов.
Навіть в обмеженому просторі квартири сім’я призвичаїлася сортувати, варити, чистити лозу — готували її для різноманітних виробів. Потім плели кошики, цукерниці, вази, підноси. Це захоплення заполонило все помешкання. Так вироби почали реалізовувати, усією родиною брали участь у виставках. Після однієї з таких майстриню запросили навчати цього мистецтва в дитячому екологічному центрі. Там вона познайомилася з різноманіттям технік народних умільців. А ще захопилася виробами із соломи.
«Це був солом’яний бриль, в якому їхав зі мною в автобусі незнайомий дідусь. Я згодом розшукала цього чоловіка, і він люб’язно погодився навчити мене плести солом’яну стрічку «зубатку». А ще поділився секретами давнього ремесла. Він дуже дивувався, що в наш час ще хтось має бажання плести й цікавиться такою забутою справою», — каже майстриня.
Як збирала знання
Жінка шукала різну інформацію про вироби із соломи, дивилася на роботу колег. Потім з гуртківцями розвивала свій хист. Разом з чоловіком на дачі почали сіяти збіжжя, щоб отримати солому. Їздили на різноманітні фестивалі. На Сорочинському ярмарку Любов побачила вироби та їхніх авторів, які її просто захопили.
Саме в Сорочинцях жінка отримала перші серйозні знання та техніки. Потім по крихтах збирала способи плетіння різноманітних елементів. Але відчувала, що цього замало. Бачила, що є вироби, досягти висоти й тонкощів роботи яких їй ще не під силу.
«Я ніби задихалася. Мені не вистачало знань, як кисню, щоб вдихнути на повні легені. Одного разу до рук потрапила газета з публікацією про знану майстриню з Волині Марію Кравчук. Я перечитала ту статтю сотню разів, роздивлялася з лупою фото. І одного дня чоловік зробив мені неочікуваний подарунок. Він знайшов адресу Марії. Виявляється, звернувся в редакцію, а там йому й допомогли. Помолившись, у день Святого Миколая я написала листа Марії Василівні. Дуже переживала. Бо багато разів, коли на конкурсах зверталася за порадою до інших майстрів, чула відмову. Мовляв, вони тримають у секреті свої техніки, адже за отримання цих знань заплатили значні кошти й ділитися не будуть. Я ж пообіцяла, що буду ділитися з усіма охочими, буду навчати, щоб це мистецтво не зникло, щоб збереглося для майбутніх поколінь», — ділиться Любов.
Невдовзі майстриня отримала запрошення приїхати до Марії Кравчук на навчання. Поїхала разом з дочкою. А повернулася за кілька днів з невеликим пакунком плетених елементів і з величезним багажем знань, умінь і натхнення.
Плете з власної соломи
«У нас є дача, є земля. Чоловік сіє. Так вирощуємо жито, трохи ячменю, вівса, пшениці, льону, маку. Якщо засушливе літо, то жито треба поливати. Тому що для мене найцінніше — довжина стебла. Влітку ми всією родиною жнемо збіжжя серпами, висушуємо на сонці й тільки після цього в’яжемо в снопи. І лише потім підіймаємо їх на горище. Там вони зберігаються. Моя мама ще допомагає — вона ріже мені соломку, сортує її», — розповідає жінка.
Вона додає, що солома з полів, де фермери вирощують збіжжя на зерно, для її роботи не годиться. Такий матеріал може підійти для інкрустації (декорування). Ця солома має гарний колір, але надто ламка та нееластична. Плести з неї неможливо.
«Я беру солому в період молочно-воскової стиглості, коли зерно вже набуло кольору, але ще м’яке. Тоді й солома м’якенька, піддається, гнеться, викладається. Вона підходить для роботи. Тільки чиста, блискуча солома дасть виробам неповторний золотистий колір і внутрішнє сяйво. Потрібно ще не проґавити момент, коли жито починає цвісти. Адже коли з’явиться зерно, то є ризик зараження шкідниками, особливо міллю. А я ж хочу, щоб виріб довго не псувався та радував. Навіть у снопах і дідухах я не використовую важкого колосся, щоб воно не перегиналося. Усі мої вироби дуже легенькі», — зауважує майстриня.
Вона каже, що солом’яні вироби не потребують особливого догляду. Достатньо зберігати їх у сухому приміщенні. Час від часу струшувати пил. Варто також берегти від котів. Адже вони полюбляють ласувати соломою через її солодкуватий смак.
Більшість елементів майстриня плете руками. Проте для деяких процесів використовує спеціальні пристрої. «Колунком» можна розрізати соломинку на смужки. Є спеціальний пристрій для плетіння мотузки. На завершальному етапі окремі деталі жінка збирає в композицію. Каже, що робить це інтуїтивно, адже художньої освіти не має. За фахом вона — медична сестра.
Різні сезони — різний попит
Попит на вироби із соломи змінюється за сезонами. Перед Різдвом замовляють снопи, дідухів, янголів, восьмипроменеві зірки. З приходом весни зростає популярність сонечок, букетів, обручів для волосся та іншої біжутерії. Серед робіт Любові Литовченко є також «живі» павучки, які рухаються від найменшого поруху повітря, дитячі брязкальця.
«Іноді люди самі дають ідею. Буває, зроблю річ на замовлення, а потім вона стає дуже популярною й навіть моєю візитівкою. Наприклад, одна жінка до вінка попросила додати янгола, вплести його в центр. Цей виріб просто фурор зробив — став дуже популярним. І мене це дуже тішить. Бо люди залишаються задоволеними. Потім фото надсилають, як мій виріб вписався в їхній інтер’єр або прикрасив святковий стіл», — розповідає Любов.
Майстриня радіє, що з кожним роком усе більше людей повертаються до давніх традицій.
«Дідух — це не просто українська різдвяна прикраса, це елемент української культури. Сьогодні він може прикрашати оселю цілий рік і радувати своїх власників. Хтось уже замість ялинки ставить колоски, як символ достатку й родючості. Солом’яний вінок — це символ Матері-Землі. Для нас він давно став культурним символом українського народу. В основу сімейного оберегу я кладу житнє колосся, що символізує життя. А сім квіток навколо — це символ сім’ї. Додаю льон — символ здоров’я, овес — багатства. Янгол оберігає та символізує довге, щасливе життя. Такий оберіг стає чудовим подарунком на весілля, річницю або входини. Усе роблю з теплом і добрими думками», — підсумовує Любов Литовченко.
Фото: з архіву Любові Литовченко
Авторка: Світлана Шевчук