Незважаючи на заклики держави до мешканців щойно звільнених чи близьких до лінії фронту територій евакуюватись, не всі вирішують поїхати. У таких містах як Бахмут, де ведуться активні бойові дії, Краматорськ чи населені пункти Херсонщини залишається ще чимало мешканців. За останніми даними Нацполіції в Донецькій області, станом на 1 лютого в Бахмуті залишалось близько 6 тисяч осіб, 200 з яких — діти. А в Херсоні на кінець січня мешкало 50–60 тисяч осіб.
Не завжди мешканці таких територій залишаються у своїх домівках через неможливість виїхати. Часто таке рішення вони ухвалюють, попри очевидну небезпеку. Чому так відбувається, чи варто родичам переконувати своїх рідних виїхати, як правильно з ними говорити? Про це Соціальній інформаційній платформі розповіла психологиня Національної психологічної асоціації України та Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців Діана Шкарпітко.
Передусім, радить фахівчиня, важливо не залякувати, не наполягати, а надавати конкретні факти, докази, чому важливо виїхати. Говорити про наявні небезпеку та ризики.
«Говорити про це все важливо. Більше обґрунтувань та деталей — більше шансів, що людина зважить на таку необхідність. Тому що людина в себе в голові може мати ці питання, а може й не розуміти, якою дійсно є небезпека. Може впасти в такого роду дисоціацію (відсторонення)», — пояснює психологиня.
Родичі чи знайомі людини, яку хочуть вивезти з небезпечної території, повинні мати конкретний план: куди саме, на який час планується виїзд, чим людина буде займатись на новому місці. Можливо, родич не хоче переїжджати, оскільки не впевнений, як він чи вона там влаштуються, за які гроші будуть жити.
«Можна просити про допомогу, сказати: «Ти мені потрібен там, бо я не справляюсь». Таким чином ми даємо силу людині, що не вона сама безсила перед ситуацією, а насправді вона ще й може допомогти іншим. Важливо також наголосити, що завжди є можливість повернутись», — каже Діана Шкарпітко.
Рішення — за людиною
Втім, наголошує психологиня, завжди варто розуміти, що рішення залишається за людиною, хоча це часто й важко приймати родичам.
«Але, думаю, точно є сенс спробувати поговорити, дізнатися, чому людина вирішує залишатись і що її бентежить у виїзді. Тут варто розуміти, що евакуація та адаптація до нового місця — це неабиякий стрес, й інколи набагато більший. Адже людина стикається зі своїм страхом невизначеності. Когось лише одна думка про полишення рідної домівки може напружувати настільки сильно, що краще вже вдома в небезпеці, ніж десь там, невідомо де. Домівка — це власна зона комфорту, де людина звикла справлятися з різними життєвими подіями. Де є все надбане за життя. І незрозуміло, як це все можна просто разом лишити», — наголошує фахівчиня.
Прийняти вибір рідних
Якщо ж рідні все-таки не погоджуються на переїзд, їхній вибір потрібно прийняти. Хоча це може й викликати почуття безсилля та провини, що не переконали в умовах реальної небезпеки. Діана Шкарпітко зазначає, що почуття провини, втрати — це дійсно те, з чим доведеться зустрітися. Але тут важливо усвідомити, що ви не можете впливати на життя інших, як би того не хотілося. І точно не несете відповідальність за рішення інших.
«Усе, що ми можемо — це ухвалювати рішення свої й навчитись поважати вибір і рішення іншого. І це — найскладніше. Адже прийняття вибору іншої людини — це непросто. Особливо, коли це дуже близькі люди й через це рішення їх можна втратити. Але хай який цей вибір, ми маємо зважати на те, що ухвалює його доросла, свідома людина, що вона також розуміє, що за цим вибором стоїть», — пояснює психологиня.
Якщо ж у вас залишаються важкі почуття, з якими складно впоратись, можна звернутись за кваліфікованою допомогою до психологів лінії підтримки від Національної психологічної асоціації: 0-800-100-102 (дзвінки безкоштовні). Графік роботи: щодня з 10:00 до 20:00.
Авторка: Тамара Тисячна
Читайте також: У психологів побільшало звернень від літніх людей
Фото: 1) Суспільне, 2) з архіву Діани Шкарпітко