Рабство досі існує. Війна посилює міграційні процеси й це сприяє тому, що українці все частіше стають об’єктами торгівлі людьми й незаконної трудової експлуатації. Люди залишаються товаром і у XXI столітті. Як це відбувається, хто знаходиться в групі ризику, як не потрапити в таку ситуацію, що робити, коли це сталося, куди звертатися за допомогою? На ці питання в ексклюзивному інтерв’ю Соціальній інформаційній платформі відповідає президентка правозахисної організації «Ла Страда — Україна» Катерина Черепаха.
— Розкажіть про свою організацію.
— «Ла Страда» — це громадська організація, яка працює в Україні з 1997 року. Наша діяльність починалася безпосередньо з протидії торгівлі людьми. Наразі працюємо також у сфері протидії гендерно зумовленого насильства, у тому числі домашнього насильства, захисту прав дітей. Організація забезпечує роботу двох національних гарячих ліній з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми, гендерної дискримінації, і Національна гаряча лінія для дітей та молоді. Сфера діяльності — досить широка, але основні теми — це захист прав людей, насамперед жінок та дітей, промоція й посилення участі жінок у всіх сферах життя й суспільства.
— Хотілося б зупинитися саме на питанні торгівлі людьми. Війна посилила ці процеси. Людина виїжджає за кордон і може там потрапити в неприємні ситуації. Можете окреслити, наскільки серйозною й масштабною є ситуація з торгівлею людьми у світі?
— На жаль, рабство продовжує існувати. Загалом жодна країна у світі, незважаючи на економічний розвиток, не уникає цієї проблеми. Торгівля людьми існувала й продовжує існувати.
У 2015 році ми проводили дослідження щодо вразливості потрапляння в ситуацію торгівлі людьми серед внутрішньо переміщених осіб. Дуже часто стикалися з випадками, коли люди думають, що їм нема чого втрачати, що гірше вже не буде. Те саме й зараз. Фактично багатьом людям нема куди повертатись, у них взагалі нічого немає. Якщо їм пропонують якусь роботу чи прихисток, вони вважають, що гірше вже не буде й погоджуються на мінімальні варіанти.
Саме цим, на жаль, і можуть скористатися зловмисники. Вони примушують виконувати роботу, на яку людина не погоджувалася, причому фактично безоплатно: або за дах над головою, або за якісь кошти, що менше мінімальних.
А людям фактично немає куди повертатися. Тому люди, які експлуатуються, можуть взагалі нікуди не звертатися й не повідомляти про те, що з ними відбувається. На жаль, це наразі об’єктивна реальність.
— Це щось на кшталт добровільного рабства?
— Добровільного рабства не існує. Усе одно в цьому випадку є сторона, яка свідомо використовує вразливий стан людини.
— Маніпуляція?
— Безумовно. Контроль, маніпуляція, насильство — це такі різні владні повноваження. Це може бути невиплата зарплати або безоплатна праця. Людина так само може зазнавати і психологічного насильства, і економічного, і фізичного, і сексуального. Тому добровільного рабства не існує.
— Чи є статистика? Наскільки масштабною є ситуація з торгівлею людьми у світі, і скільки, зокрема, українців потрапляють у такі ситуації?
— Наразі кількість підтверджених випадків торгівлі людьми невелика. Це випадки, щодо яких є або кримінальні провадження, або де особи офіційно визнані постраждалими й отримали відповідний статус. Цифри невеликі, але, як то кажуть, це тільки верхівка айсберга. Скласти уніфіковану статистику проблематично. Оцінити всі масштаби важко навіть у мирні часи, тому що дуже велика кількість постраждалих не звертається.
По-перше, люди не завжди можуть ідентифікувати себе, як постраждалі саме від торгівлі людьми. По-друге, якщо говорити про випадки, за якими відкриваються кримінальні провадження, то там бувають дуже довгі й складні процеси. Інколи постраждалі особи не бажають брати в цьому участь чи не готові про це говорити. А інколи довести справу до логічного кінця не виходить через брак доказів.
Якщо говорити про статистичні дані за минулий рік, то на нашу гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми, гендерної дискримінації надійшло 38 472 звернення. Це загалом. З них десь півтори тисячі випадків стосувалися ситуацій, пов’язаних з торгівлею людьми або з відповідними ризиками. Це приблизно 3,5 % від загальної кількості. Це в тому числі й звернення від тих, хто збирається виїжджати за кордон і шукає можливості все перевірити. Також були звернення й від тих, які виїхали й вже потребують допомоги. У більшості випадків йдеться саме про трудову експлуатацію. Начебто наймають на роботу, але потім не хочуть оформлювати офіційно, не виплачують заробітну плату. Якщо тобі щось не подобається — виставляють на вулицю.
Насправді дуже велика кількість людей отримала прихисток і допомогу. Особливо в перші місяці повномасштабної війни така підтримка була дуже важливою й багато кого врятувала. Але було достатньо й, м’яко кажучи, сумнівних випадків і пропозицій стосовно прихистку.
Наприклад, в одній із сусідніх європейських країн шукали жінку, дівчину, можливо з дитиною, яка б господарювала, прибирала, слідкувала за будинком. Але в оголошенні також було написано й про те, що, можливо, треба буде мати сексуальні стосунки з власником цього помешкання. І це, напевно, добре, що відразу про це повідомили, а не після того, як людина туди приїхала б.
— Тобто про більшість таких ситуацій ми насправді не знаємо?
— Так, про більшість не знаємо. Можливо, і не дізнаємося. З іншого боку, є ймовірність, що з певним часом з’явиться більше інформації, у тому числі офіційної статистики. Коли люди трошки прийдуть у себе або, можливо, вийдуть із ситуації експлуатації чи насильства, вони будуть більш готові говорити про це.
Коли ми говоримо про перші місяці повномасштабної війни — це один аспект. Тоді люди були легкою здобиччю. Але війна продовжується. Люди залишаються за кордоном. Після перебування в масових місцях розміщення біженців люди виявляють бажання знайти більш-менш прийнятне помешкання. Людина буде шукати якісь інші варіанти підробітку, можливо, їхати далі в глиб країни чи в якусь сусідню країну. І вразливим станом такої людини можуть знову скористатися. Одним з головних є економічний фактор. Так було й до війни, а зараз тим більше.
— У групі ризику насамперед жінки та діти?
— Так. Якщо ми говоримо про транскордонне переміщення, то виїжджати все-таки переважно можуть жінки та молоді люди. Але насправді торгівля людьми існує не тільки за межами України, вона відбувається й всередині країни.
— Була й раніше.
— Так, звичайно, вона була й раніше. Особливо, якщо згадаємо ситуацію з ковідом, коли в принципі всі пересування між країнами були обмеженими. Втім, проблеми внутрішньої торгівлі людьми якось менше проговорюються, менше проаналізовані й досліджені.
— Хоча, здається, це легше зробити.
— Якщо ми говоримо про торгівлю людьми з метою трудової експлуатації, то насправді дуже часто вона не ідентифікується, як торгівля людьми або як експлуатація. Це можуть кваліфікувати, наприклад, як шахрайство, порушення інших норм, але не називати це прямо торгівлею людьми. Друга проблема — це те, що у великих обсягах продовжується пересування внутрішньо переміщених осіб. Важко відстежувати. А є люди, які не вважають, що це достатньо серйозна проблема порівняно з тим, що відбувається в Україні. Вони мислять приблизно так: «Як я можу жалітися й просити чогось, якщо в країні війна, гинуть люди, стираються з лиця землі цілі міста? Ну куди я зі своїми проблемами»?
— Навіщо людьми торгують, як саме їх використовують?
— Отримання прибутку — це основна мета. Найбільш поширені форми експлуатації — трудова та сексуальна. Можуть бути й змішані форми. Якщо ми говоримо про сексуальну експлуатацію, то це здебільшого жінки та діти. Трудова експлуатація може стосуватися будь-кого: і жінок, і чоловіків. Також людей можуть використовувати в жебрацтві. Для цього найчастіше використовуються або діти, або люди з інвалідністю. Може бути й втягнення в якусь кримінальну діяльність. Торгівля людьми — це, на жаль, прибутковий і організований бізнес. Форма може бути різною, але мета — отримання прибутку.
— Медичні експерименти чи торгівля органами теж присутні?
— Це так само є однією з форм експлуатації людини. Але я, чесно кажучи, за період повномасштабної війни не стикалася з інформацію щодо викриття таких випадків.
— Цим займаються якісь міжнародні картелі чи окремі злочинці? Якщо відбувається масова міграція, чи можуть бути до цього залучені, можливо, структури різних держав, якісь корупційні схеми?
— Ну, може бути й таке. У будь-якому разі — це організований бізнес. Незважаючи на те, яка форма експлуатації: трудова, сексуальна, вилучення органів чи будь-що інше. Звичайно, що цим можуть займатися й окремі особи. Але якщо ми говоримо про масштабні процеси, особливо коли йдеться про переміщення через кордон, то здебільшого це налагоджений, відпрацьований механізм. Не виключено, що до цього можуть бути залучені представники і якихось структур, які, вибачте, «кришують» ці питання, допомагають з переміщенням, забезпечують прикриття по документах.
— Чи є дані щодо найнебезпечніших країн?
— Такого немає. Можна говорити про тенденції у сфері торгівлі людьми. Вони можуть змінюватись. Наприклад, в 1997–1999 роках, коли почала працювати наша організація, найбільш популярними для виїзду були Німеччина та Австрія. Відповідно, і ризики потрапляння в ситуацію з торгівлею людьми там були вищі. На початку 2000-х більш пріоритетними стали балканські країни. Це стосувалося жінок і сексуальної експлуатації. Потім Польща, як найближча країна. Цей напрямок завжди залишається актуальним.
Досить довгий час серед популярних країн була росія. Знову-таки через те, що близько, і через те, що дуже часто вона не розглядалась як закордон і хибно вважалася більш безпечною для виїзду. Після 2014 року кількість людей, які туди збиралися, почала значно зменшуватися. Але географічні розподіли існують, як і раніше.
До повномасштабної війни ті, хто виїжджали із західної України, найчастіше обирали Польщу, Італію. Для східної чи центральної частини України для виїзду були популярні Греція, Туреччина. Там так само різні роботи можуть пропонуватися. У більшості випадків — це трудова експлуатація, і до повномасштабної війни в цю пастку потрапляли переважно чоловіки. Якщо ж ми говоримо про сексуальну експлуатацію, то на 90 % це жінки й дівчата.
— Можливо, є якісь конкретні приклади. Як це відбувається?
— Починатися може по-різному. Залежить від того, чи людина потрапляє в таку ситуацію ще в Україні, або коли вже законно виїхала. Є доволі стандартні розповсюджені речі, коли в людини забирають документи. Це одразу має насторожувати. Документи може забрати той, хто супроводжує чи займається перевезенням. Приводи можуть бути різні: «У мене буде надійніше, так потрібно за процедурою чи за законом».
Також може розпочинатися з пропозиції роботи, обіцянки певної зарплати. Але кажуть, що угоду чи контракт буде підписано тільки після переїзду до іншої країни. А потім, коли людина приїжджає, то можуть відібрати документи під будь-яким приводом: реєстрація, перевірка, фіналізація якогось оформлення.
Людина може опинитися в якомусь зовсім іншому місці, ніж попередньо обіцяли, або на іншій роботі. Найчастіше виставляється ще й борг за організацією переміщення, посередництво, за все що завгодно. Хочеш-не-хочеш, мусиш відпрацювати. Можуть бути погрози самій людині чи членам родини, які залишаються в Україні. Часто люди не орієнтуються в законодавстві тієї країни, куди вперше приїжджають. Їм кажуть, що вони вважатимуться нелегалами, що їх посадять чи депортують.
Наведу приклад. Нам на гарячу лінію подзвонила молода жінка, яка виїхала за кордон, тікаючи від війни. Там вона влаштувалася на роботу. Їй пообіцяли, що спочатку буде випробувальний термін, а потім вже офіційно оформлять і дадуть зарплату. Випробувальний термін мав бути зовсім коротким, буквально кілька днів. Це була робота на фабриці, яка виявилася фізично важкою. Дівчина пропрацювала там набагато більше. Їй постійно казали, що оформити поки не можуть, бо там хтось захворів. Врешті-решт вона пропрацювала більше як місяць і коли почала вимагати оформлення, їй сказали «до побачення» й що не заплатять. Ще й погрожували, щоб не з’ясовувала стосунки, бо вона працювала в них нелегально й це начебто переслідується національним законодавством.
Ще один випадок. Дівчина виїхала за кордон з подругою. Виїжджали до певних знайомих, тобто це не були зовсім сторонні люди. Господарі невеликого готелю дозволили їм там жити. За це дівчата мали безоплатно працювати в готелі. Робота виявилася фізично важкою, одна з дівчат не могла її виконувати в тому обсязі, в якому вимагалося. Вона про це повідомила власнику. Тоді він сказав вимітатися на вулицю й повернути гроші за форму, яку їй видали. Грошей, звісно, у неї зовсім не було, бо вона їх за свою роботу не отримувала. Просто мала дах над головою та могла трошки харчуватися з того, що було в готелі.
— Наостанок повернемося до вашої організації. Хто може звертатися на гарячу лінію й чим ви можете допомогти?
— Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації працює цілодобово. Якщо з України, то можна звертатися за номером телефону: 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного), або на короткий номер: 116 123 (з мобільного). Можна так само звертатися через електронні канали консультування: фейсбук, у телеграмі чи скайпі.
Якщо людина перебуває за кордоном, то так само може звернутися й отримати консультацію та підтримку. На гарячій лінії працюють соціальні працівники, психологи, юристи.
Можуть звертатися й рідні постраждалих, щоб зрозуміти, що робити надалі. Усі консультації надаються анонімно й конфіденційно. Але якщо є потреба вже в пошуку зниклих, безумовно, будуть потрібні додаткові дані, щоб звернутися, наприклад, до посольства України. Також радимо звертатися або самій людині, або близьким до правоохоронних органів. Ми також можемо звертатися до партнерських організацій в інших країнах світу для організації допомоги.
Звісно, надходять запити й від людей, які були постраждалими від торгівлі людьми. Наприклад, вони з цієї ситуації змогли вибратися, врятуватися, але потребують допомоги. Так само це може бути консультація, підтримка або перенаправлення до тих структур, які можуть надати допомогу безпосередньо за місцем проживання.
Як не потрапити до торгівців людьми
Є поради, зазначає очільниця «Ла Страда — Україна», які залишаються актуальними постійно:
- Дізнайтеся інформацію про фірму або роботодавців, які пропонують виїзд. Тримайте документи завжди при собі (паспорт, свідоцтво про народження дітей).
- Зробіть кілька паперових копій цих документів, розкладіть їх у різних місцях. Зробіть також копії документів в електронному вигляді, щоб мати до них доступ, наприклад, через електронну пошту. Дайте доступ до копій близьким, які знають, що ви плануєте виїзд.
- Домовтеся хоча б з однією близькою людиною, яка буде знати про ваші переміщення. По можливості давайте знати про себе: «Я на місці», «Ми доїхали».
- Якщо ви вже виїхали, дізнайтеся контакти організацій, служб, сервісів у країні, які можуть надавати допомогу.
«В Європі є достатньо велика кількість організацій, які працюють у сфері запобігання торгівлі людьми. Це можуть бути правові консультації, інформаційні центри, кризові центри. Але краще про це дізнатися заздалегідь, знати контакти посольства й де там найближче консульство України», — каже правозахисниця.
- Домовтеся з близькими про певне кодове слово або фразу, якою можна буде приховано повідомити, що вам потрібна допомога. Це може бути і якийсь значок у месенджері чи в електронній пошті.
- Якщо надходять пропозиції роботи з переміщенням в іншу місцевість чи про поселення до когось, бажано отримати якомога більше інформації. Записати, наприклад, номер машини, на якій передбачається поїздка. Дізнатися адресу, де знаходиться ця робота, передати інформацію близьким.
«Не треба боятися звернутися за допомогою, навіть якщо залякують. Зловмисники можуть розказувати все що завгодно, особливо про нелегальний статус. Але в переважній більшості країн Європи є законодавство щодо протидії торгівлі людьми. Не слід очікувати, що ситуація сама собою вирішиться. Треба одразу звертати увагу, якщо якісь домовленості порушуються, я вже не кажу про факти фізичного, психологічного чи сексуального насильства. Наприклад, зменшують зарплату чи виплати стають нерегулярними, збільшуються години роботи й види виконуваних робіт. Можуть забороняти звертатися за медичною допомогою, обмежувати в пересуванні. Це сигнали про те, що відбувається щось не зовсім хороше», — пояснює Катерина Черепаха.
Автор: Сергій Коробкін