Військові дії стали тяжким випробуванням для мільйонів українців. Хтось втратив будинок та звичний спосіб життя, а хтось пережив втрату своїх близьких. За оцінками фахівців Інституту соціології Національної академії наук України, 34% громадян страждають від постійних нічних кошмарів, а до 40% — відчувають тривогу, перебуваючи на самоті. Торік таких було відповідно 4% та 10%. Усе це свідчить про погіршення психологічного стану значної частини населення, що в майбутньому може позначитися на здоров’ї та трудовій діяльності. Тому державі необхідно вже зараз приділяти вирішенню цієї проблеми найпильнішу увагу.
Лікарі людських душ
Серед цивільного населення першими в групі ризику є внутрішньо переміщені особи (ВПО). Серед них є значна частина літніх людей з хронічними захворюваннями, для яких навіть переїзд з одного регіону в інший уже є великим випробуванням і в деяких випадках може закінчитися смертю. Про це «Пенсійному кур’єру» розповіла мікрохірург та травматолог-ортопед Оксана Мироненко з Івано-Франківської області. Разом з однодумцями вона з початку весни займається пошуком та облаштуванням житла для переселенців.
Фото з фейсбук-сторінки Оксани Мироненко
На думку Мироненко, психологічна підтримка переселенцям хоча й надається, проте її недостатньо. Далеко не всі ВПО знають, куди звернутися за допомогою, оскільки в багатьох немає доступу до інтернету. А пенсіонери-переселенці часто не вміють ним користуватися. До того ж багато людей не усвідомлюють важливості психологічної підтримки, оскільки зайняті налагодженням свого побуту.
«У психологічній підтримці дуже важлива своєчасність, регулярність, а також місце, де людина змогла б поговорити з психологом наодинці. У шелтерах (пунктах тимчасового розселення) це неможливо зробити», — додає вона.
На думку лікарки, найкращим рішенням було б навчити надавати психологічну підтримку тих волонтерів, які на постійній основі опікуються вимушеними переселенцями. Або ж навчити цього лідерів серед самих переселенців.
«З людьми потрібно постійно розмовляти й, найголовніше, давати їм надію. Люди хочуть вірити в краще. Тоді в них з’являється можливість боротися. При цьому важливо, щоб волонтер знав підхід до кожного й вмів доносити надію — кому словом, кому усмішкою, а з ким навіть посидіти поплакати», — розповіла вона.
Експертка Інституту сімейної та молодіжної політики Ілона Рашковська вважає, що психологи, які працюють з травмами війни, відрізняються від фахівців, які працюють з індивідуальною консультацією. Їхнє головне завдання — стабілізувати людину в соціумі, навчити навичок саморегуляції, вказати правильний напрям. Найважливішим завданням у цьому процесі є робота з енергією страху, яку потрібно переробити, оскільки страх, пояснює Ілона Рашковська, заважає людині рухатися далі. Крім того, страх надає й фізичного впливу на тіло людини, блокуючи деякі з функцій або ж, навпаки, викликає неконтрольовану реакцію.
«Тому енергію страху потрібно випустити. Комусь для цього потрібно опрацювати власний досвід і знайти ресурс. А комусь, навпаки, цей досвід треба забути», — розповіла нашому виданню психологиня.
Фото з фейсбук-сторінки Ілони Рашковської
Тяжкі наслідки
Про необхідність надання психологічної підтримки великій частині населення свідчать кілька чинників. По-перше, війна ще триває, тому кількість людей, які отримали стрес, буде збільшуватися. По-друге, багато українців після завершення війни відчуватимуть посттравматичний стрес, що позначиться на працездатності, сімейних стосунках, а також на здоров’ї. Психологічна травма може викликати кардіологічні порушення, захворювання шлунково-кишкового тракту, а також призводить до інсульту.
У Міністерстві охорони здоров’я України зазначають, що кількість інсультів наразі не перевищує норми, при цьому наголошують, що це пов’язано з тим, що багато українців були вимушені виїхати за кордон, тому статистичних даних недостатньо.
Про те, наскільки допомога в боротьбі зі стресом є важливим фактором для здоров’я людини, свідчить приклад, який навела Оксана Мироненко.
«У мене є 19-річний пацієнт з мінно-вибуховим пошкодженням хребта. Хлопець не зможе ходити. До цього він проходив реабілітацію в Італії в дорогій клініці, проте в Україну він повернувся з пролежнями, інфекціями. Молода людина не могла сприйняти свій стан… Я з ним займалася додатково як психолог. І коли хлопець побачив, що з ним спілкуються доброзичливо, вселяють йому надію, рани в того почали гоїтися швидше. Але для цього він повинен був повірити в себе. Тому людям, які пережили стрес, дуже потрібна підтримка», — зазначила вона.
Після трагічної втрати не опустили рук
Досвід Оксани Мироненко цікавий ще й тим, що вона сама пережила важкі події у своєму житті, але змогла відновитися. Оксана — двічі переселенка. Під час подій 2014 року мешкала в Луганську, де протягом двох місяців перебувала під постійними обстрілами, але продовжувала надавати допомогу пораненим. При цьому їй погрожували, оскільки вона не розділяла політичних поглядів «нової влади». Потім їй вдалося переїхати до Бучі.
Потім настало 24 лютого. І Оксана разом з чоловіком та двома дітьми знову змушена була залишити свій будинок та переїхати до Івано-Франківської області. Її батьки також намагалися залишити Бучу, але їхній автомобіль потрапив під обстріл. Мати Оксани загинула на місці, а батько отримав серйозні поранення. Жінка готова була опустити руки, але її вчасно підтримав чоловік.
«Він не дозволив мені розкиснути, вимагав, аби я взяла себе в руки. Він казав мені: «Оксано, вас чотирьох я один не витягну. А вдвох у нас усе вийде». Так і сталося. Я хочу сказати, що для всіх людей, які виявилися вимушеними переселенцями, пережили стрес, дуже важливим є оточення, яке їм знайоме, яке підтримає», — підсумувала лікарка.
Від гнітючих думок жінку також врятувало бажання допомагати іншим. Окрім роботи лікарем, Мироненко очолює благодійні фонди «Наш сокіл» та «Добробут-фундація». Оксана вірить, що виконує важливу соціальну місію.
Ідея та надія справді можуть надати крила людині, змусити відволіктися від гнітючих думок. Наведемо ще приклад. Мешканка Київщини Ольга Щирук також втратила матір під час обстрілів. Світлина жіночої руки з яскраво-червоним манікюром, яку зробив фотограф у Бучі, облетіла українські та світові ЗМІ. Щоб не втратити здоровий глузд від горя, дівчина створила фонд підтримки дітей-сиріт, який назвала Mama Ira — на честь матері. Нашим журналістам Оля зізналася, що заняття благодійністю допомогло їй не опустити руки.
«Діти заслуговують на щастя. Саме вони — це наше продовження й головна цінність», — пояснила Ольга.
Всебічна підтримка
Крім мотивації, людям потрібно створювати системні умови психологічної допомоги. І цим має займатися держава. У цьому впевнений директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха. Він вважає, що окрім підтримки медичних спеціалізованих установ, владі потрібно заручитися допомогою з боку фахівців, які працюють на кафедрах психології у вищих медичних та педагогічних навчальних закладах. Це допоможе на першому етапі закрити проблему нестачі психологів, поки не будуть підготовлені додаткові кадри.
Зі свого боку Ілона Рашковська вважає, що ефективну психологічну підтримку населенню можна було б надавати й на місцях. Одним з варіантів вирішення експертка бачить створення психологічної служби в кожному районі великих міст, а також створення мобільних бригад.
«Держава могла б підтримувати подібні ініціативи коштами, а також інформаційно», — вважає вона.
Чому надання психологічної допомоги населенню має бути одним з важливих аспектів у майбутньому? Зазначимо, що після війни до цивільного життя повернуться тисячі військовослужбовців, багато з яких пережили справжні жахіття війни. Але є й далекоглядна ціль. За словами Євгена Головахи, українське суспільство сьогодні демонструє високий рівень соціальної консолідації. Аби не зруйнувати величезний соціальний ресурс, необхідно приділяти увагу психологічному здоров’ю людей.
«Інакше це підірве в людях соціальну впевненість, а також впевненість у самих собі», — розповів нашому виданню експерт.
Якщо ж держава буде не в змозі організувати системної підтримки, підготувати кадри, ініціювати залучення відповідних ресурсів для покращення становища населення, країну чекатиме соціальний дефолт. Тобто люди фактично опиняться наодинці зі своїми соціальними проблемами. Щоб цього не трапилось, потрібно розуміти, як надалі розвивати країну, яку суспільно-економічну модель будувати та яке місце в цьому «проєкті» буде займати народ.
Читайте також: Ветеран-психолог розповів про особливості роботи з військовими.
Головне фото: ua.depositphotos.com