Катерина Чавченко з міста Богуслав, що в Обухівському районі на Київщині, виготовила понад пів тисячі окопних свічок для воїнів Збройних сил України. Про специфіку такого домашнього виробництва та свою волонтерську діяльність вона розповіла «Пенсійному кур’єру».
Жінка разом з чоловіком-тероборонівцем виховують трьох дітей. Нині викладачка англійської мови перебуває в декретній відпустці з однорічним сином. Велика сім’я й маленькі діти не стали перешкодою для її волонтерської діяльності.
«Я гортала стрічку новин в інтернеті й щоразу бачила, що хлопцям темно й холодно, не завжди вони мають можливість щось запалити. Побачила, що люди роблять окопні свічки. Думаю: непогана ідея. Почала шукати й вивчати інформацію. Так і спробувала виготовити першу невеличку партію на пробу. Це був квітень. Близько двох десятків, які вийшли з першої спроби, відправила хлопцям. Кажуть, добре виходить, можна такі робити ще. Так почався практично безперервний процес збору та закупівлі матеріалів, виготовлення й передачі», – згадує Катерина.
Найдовше збирається матеріал
Жінка вже тричі передавала партії свічок по 60-70 штук кожна, тепер готова найбільша – 311 штук. Незабаром волонтери її доставлять до місць призначення. У виготовленні окопних, або як їх ще називають бліндажних свічок, найтривалішим є процес збору матеріалів. Необхідні бляшані ємності, картон і парафін чи віск.
«З мого досвіду, бляшані баночки підходять не всі. Важливий розмір. Фізично можна зробити з будь-якої, але вона не завжди буде практична. Найоптимальніші баночки невисокі: від паштету, шпротів, котячого корму. Найбільші, які можуть підійти, – від кукурудзи та горошку. Інші треба обрізати. Максимальна висота повинна бути п’ять-шість сантиметрів, інакше не все вигоратиме, багато залишиться неспаленим. Це може бути марна трата часу й матеріалів», – розповідає волонтерка.
Вона додає, що для виготовлення окопної свічки потрібен також правильний картон – товстий, гофрований.
«Спочатку я використала всі свої запаси, потім друзі привозили. А останній раз звернулася до керівництва місцевого супермаркету, і вони поділилися картонними коробками, які зазвичай ідуть на макулатуру як вторсировина. Я відібрала ті, які мені підходять», – каже жінка.
Найпроблемнішим матеріалом Катерина називає парафін і віск – вони дорогі. Тому волонтерка звернулася із закликом до містян зі своєї сторінки в соцмережі з проханням допомогти. Люди почали приносити їй старі поламані та підгорілі свічки. Пасічники давали віск. Або самостійно купували через інтернет парафін і привозили волонтерці додому.
«А ще в місцевому супермаркеті я поставила ящик – він підписаний, волонтерський. Туди люди кладуть усе, чим можуть допомогти для ЗСУ. Хтось дві-три бляшаночки принесе, хтось – кілька свічечок залишить. Хтось телефонує й каже, що має цілий ящик бляшанок, тому залишає біля охорони. Я приходжу, забираю. Ось так і збираю матеріали», – каже Катерина.
Віск топить у чайнику
Далі починається кропіткий процес виготовлення. Картон жінка ріже канцелярським ножем на смужки. Вручну накручує їх цупкими рулонами за розміром бляшанок. Поміщає в підготовлену ємність і вставляє гніт з картону. Парафін чи віск розтоплює у звичайному старому чайнику.
«Спочатку топила на водяній бані – це безпечніше, але дуже довго. Такими справами я займаюся пізно ввечері, коли закінчила домашні клопоти й вклала дітей спати, тому дорожу часом. Призвичаїлася топити просто на газовій плиті. Постійно контролюю цей процес, слідкую за вогнем. Бо якщо на столі чекає партія з 70 баночок, наприклад, то на водяній бані дуже багато часу займе цей процес», – ділиться волонтерка.
Вона додає, що виготовленням окопних свічок сьогодні в Україні займається дуже багато людей. Вони навіть обֹ’єднуються в групи в соцмережах, діляться ідеями та матеріалами, а також контактами та потребами тих, кому роблять бліндажні свічки.
«Хлопці на фронті не завжди мають змогу розпалити буржуйку чи іншу пічку. Коли виходять на завдання, можуть взяти із собою таку свічку. В окопі чи бліндажі можуть зігріти руки, просушити якісь речі, навіть розігріти щось з їжі. Ця свічка така похідна виходить. Тому з настанням холодів дуже актуальна», – говорить Катерина.
Організувала «скриньку добра»
Волонтерська діяльність жінки розпочалася в перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну. Потрібно було одягнути чоловіка, який відразу записався добровольцем у тероборону. Потім почала допомагати іншим мобілізованим. Згодом до неї звернулися воїни з проханням допомогти необхідним для фронту.
«Я спробувала написати перший заклик до мешканців Богуслава в соцмережі – люди відгукнулися й ми змогли зібрати потрібні речі. Потім уже почалися списки потреб. Отак якось втягнулася в це. Іноді замовляють за потребою якісь речі або продукти. Часом сама думаю: якби мій чоловік був там – що б йому там знадобилося? Іде похолодання, у хлопців будуть мерзнути ноги. Я кинула клич і зібрала групу дівчат, які в’яжуть шкарпетки. Люди принесли нитки, а хтось уже й готові шкарпетки. Організувала дівчат, роздала нитки, у когось ще свої були – так нав’язали понад сто пар теплих шкарпеток. Плюс ми ще два десятки плануємо завезти для бабусь і дідусів, що мешкають у будинку для одиноких літніх людей», – ділиться волонтерка.
Вона додає, що картонна коробка, яку вона залишала в супермаркеті для збору шкарпеток, з часом стала «скринькою добра». Люди зносять у неї медикаменти, а також креми та гігієнічні помади – бо в холодну, вітряну погоду вони теж рятуватимуть руки й обличчя хлопців і дівчат на фронті. Школярі збирали й приносили чай, каву, смаколики, крупи. Діти також намалювали малюнки й оформили прапор для бійців – пришили квіти до нього, обвели свої долоньки, залишили підписи. Хтось передав сухофрукти та горіхи – жінка пофасувала їх у пакети із застібкою для зручності. Також виготовляли вітамінні смаколики, залиті медом у пластикових скляночках.
«Хтось кладе в скриньку коробку печива чи ліки, хтось – крем чи бляшанки. Коли людина хоче допомогти чимось, вона може залишити в цій коробці. Хтось кладе 20 гривень або найпростіший чай, бублики. А коли це все збирається разом – маємо гарну передачу для військових. Ми й консервацію передавали – огірки квашені в пластиковій тарі. Днями людина передала перископи для піхоти. Тобто допомога дуже різнопланова», – каже Катерина.
Хоч і не завжди просто впоратися з волонтерськими справами, коли жінка дбає про трьох дітей, але завдяки підтримці чоловіка та батьків вона працює не покладаючи рук. Вірить, що тільки спільними зусиллями вдасться наблизити спільну перемогу над ворогом.
Авторка: Світлана Шевчук, фото з архіву Катерини Чавченко