Тетяна Олевинська з Бердичева Житомирської області організувала навколо себе когорту жінок, які в’яжуть шкарпетки для воїнів на передову. Серед майстринь — 85-річні пенсіонерки, які працюють на рівні з усіма.
Жінка зі своєю сім’єю, як і більшість її односельців, з перших днів повномасштабного вторгнення намагалася бути корисною для бійців. Разом з харчами Тетяна принесла для військових 20 пар теплих в’язаних шкарпеток.
«Я все життя в’яжу, люблю цю справу. Але досі в’язала тільки для себе. У мене вдома було 20 пар шкарпеток, які ми видавали гостям замість кімнатних капців. Саме вони стали першими, які я принесла в селищну раду, де збирали допомогу на фронт. Через кілька днів отримала слова подяки. Мені розповіли, що хлопці одягають ці шкарпетки, коли на відпочинку знімають взуття. Так я почала в’язати», — згадує Тетяна.
Майстриня могла протягом тижня виготовити п’ять — сім пар. Для цього жінка розпустила на нитки майже весь одяг, який вив’язала для себе протягом життя. Влітку роботи поменшало. А потім знайомство з волонтером з Вінниці, який регулярно збирає та возить допомогу для захисників, мотивувало до активнішої роботи.
«Я мала мету, щоб мої шкарпетки носили прості солдати на передовій. Щоб це була моя реальна допомога їм. Через цього волонтера я почала передавати їх хлопцям на фронт. Він завіз одного разу 20 пар, потім 15. Потім розповів, що мої шкарпетки хлопці беруть у спальники й сплять у них. Кажуть, дуже зручно та тепло. Навіть коли передислокація, то можна їх замотати в спальник, а його — у мішок: і все готово. Навіть один в одного на сигарети вимінюють», — розповідає Тетяна.
Збільшення замовлень
Під час отримання передач воїни найперше серед пакунків шукають коробки з в’язаними шкарпетками. Замовлення ставали більшими. Коли в Тетяни було тільки два тижні на виготовлення 40 пар шкарпеток, зрозуміла: сама не впорається. Попросила колег допомогти.
«Спочатку погодилися дві — три людини, потім нас було вже п’ятеро. Коли дівчата побачили на фото воїнів, які в руках тримають шкарпетки, зв’язані їхніми руками, вони плакали. Їх це дуже розчулило, бо зрозуміли, що допомога потрапила за призначенням. А паралельно з цим замовлення ставали все більшими. Одна бригада побачила в іншої — теж просять. Я долучала ще більше людей», — каже майстриня.
Приєднувалися навіть ті, хто не вміє в’язати, вони розпускають одяг на нитки. Але замовлення на 120 пар шкарпеток за два тижні, яке отримала Тетяна від захисників, примусило її запросити ще більше помічників. Жінка написала в місцеву групу у фейсбуці, закликаючи охочих приєднатися до ініціативи.
«Місто наше невелике, але відгукнулося дуже багато людей. Хтось в’язав зі своїх ниток, комусь я давала. Люди приносили в’язані речі, ми їх розпускали. Було таке, що зовсім юний хлопчина приніс три пари шкарпеток. Вони не були в’язані, він їх купив, але якісні, хороші, теплі. Відгукнулася директорка місцевого музею — її колектив теж в’язав. Так ми зв’язали 145 пар — перевиконали план. Більшість людей, які працювали на цей результат, між собою навіть не знайомі», — говорить Тетяна.
Працюють пенсіонери
Жінка долучила до роботи й свою матір, колега — свою. 85-річні пенсіонерки Феля Семенівна та Антоніна Север’янівна, попри поважний вік, в’яжуть на рівні з молодими.
«Бабусі в’яжуть для воїнів ще з 2014 року. Навіть купували на «секонді» речі, розпускали їх, аби мати нитки. І заняття мають, і добру справу роблять. По три — чотири пари на тиждень запросто нам додає кожна. Це нам дуже допомагає. Бо ж замовлення не можна виконати не повністю. Якщо треба 120 пар — значить, 120 людей їх чекає. Як я можу десять не додати? Це ж значить, що десять чиїхось дітей буде без шкарпеток», — наголошує Тетяна Олевинська.
Допомагають колеги та знайомі
За її словами, допомогу пропонують навіть з-за кордону. Знайома майстрині з Бельгії через соцмережі дізналася про таку ініціативу. Вона організувала збір у костелі та готує відправлення партії ниток для в’язання.
«Колектив торговельного центру, де я працюю, також не залишився байдужим. Зібрали 4100 гривень і закупили нитки — 55 моточків. Це буде 55 пар шкарпеток», — ділиться Тетяна.
Окрім замовлень, які отримують через волонтерів, майстрині також самостійно роздають шкарпетки захисникам.
«Коли приходить людина в наш торговельний центр, наприклад, я ж бачу, що він воює. Запитую, чи потрібні шкарпетки. Якщо треба — просто даруємо. От днями бачу, що мужчина з фронту прийшов, купує іграшку дівчинці. Запитую, чи потрібні шкарпетки. Він каже: «Ні, не треба. Нас непогано забезпечують». Але, коли показала наші вироби, він зрадів. «Та це ж у спальник! Я у вас їх куплю. Звичайно, мені такі треба», — відповідає. Він танкіст. Ми йому подарували дві пари, чотири — для його колег, і ще одну пару — його радистці — були в нас жіночі, гарні, яскраві», — зауважує майстриня.
За приблизними підрахунками, від лютого 2022 року гуртом жінки зв’язали та передали на фронт понад 500 пар шкарпеток. Нині над цим працюють десять жінок різного віку, які в спокійному темпі можуть зв’язати 60 пар за два — три тижні. На великі замовлення до їхньої когорти приєднуються ще люди.
«Тепер ми ще вирішили в кожну пару шкарпеток класти по цукерці. Ми також попросили першокласників-школярів підготувати малюнки. Тому що й наш волонтер розповідає, що хлопці хочуть чогось солодкого, смачненького та домашнього», — говорить Тетяна.
Вона додає, що за останній рік разом з однодумцями займалися багатьма речами: і сітки плели, і пляшки з коктейлями Молотова робили, і консервацію та інші продукти на фронт збирали та передавали. Бо переконані: Україна в нас одна й кожен може зробити свій внесок до наближення перемоги.
Читайте також: Хлопець з обмеженими можливостями веде особистий блог
Авторка: Світлана Шевчук
Фото: з архіву Тетяни Олевинської