«Пенсійний кур’єр» продовжує збирати історії людей, які через війну опинилися в складних життєвих умовах, зокрема, про емігрантів. Чи всім вдається, закріпитися за кордоном і чи дійсно там краще, ніж в Україні?
Про свій досвід розповіла киянка Ірина Крамаренко, яка разом з двома дітьми на початку березня подолала непростий шлях з України до Швеції. У Стокгольмі після оформлення документів міграційна служба сама визначила, хто у якому місті буде жити. Обирати не можна було. Родину спрямували майже за тисячу кілометрів від Стокгольму далеко на північ і без того північної країни – у військове містечко Буден. Розмістили людей тимчасово у казармах з двоповерховими ліжками. Годували у столовій тричі на день.
«Що цікаво, – весь посуд паперовий, а виделки дерев’яні: використання пластикового посуду заборонено. Воду всюди можна пити з крану – кажуть, що вона дуже смачна, одна з найчистіших в світі», – розповідає жінка.
За словами Ірини, шведи майже ніколи не їдять перші страви. Тому українці скооперувались та час від часу самотужки готували собі борщ, а потім колективно вживали – це було як невеличке свято. Дуже допомагали мігранти з пострадянських країн, ті ж білоруси та росіяни, які давно живуть у Швеції і засуджують російську агресію. Наприклад, у них можна було роздобути гречку, яку шведи також не вживають.
До школи можна з нежитем
Найближча школа виявилася за 6 км від місця проживання Ірини. І для місцевих це нормально: всі діти спокійно ходять на таку відстань пішки. Ніяких проїзних квитків навіть для дітей не передбачено. Ірина влаштувала дітей до школи і вони кожного дня долали 12 км до школи і назад пішки. Слід зауважити, що в травні там ще лежав сніг. І у вересні вже також може бути сніг. До того ж, тривають білі ночі, до яких не всі можуть звикнути.
«До речі, дітям в Швеції майже все дозволено. Бити їх, «давати ременя», наприклад, суворо забороняється. Аж до того, що дитину можуть вилучити з сім’ї. Але дітям можна «вазюкатися» досхочу у калюжах. І тому їм дозволяється ходити постійно в брудному одязі. Через це місцеві батьки не особливо заморочуються і переодягають дитину раз на тиждень. Інакше не прийнято», – розповідає емігрантка.
А ще можна в школу ходити із нежитем. До лікування, каже жінка, у шведів, відмінний від нашого підхід. І треба ж було так статися, що діти Ірини саме в еміграції захворіли на вітрянку.
«Викликати лікаря неможливо. Ніяких ліків не прописували. Швидку можна викликати тільки у разі, якщо температура протягом трьох днів тримається на рівні 39 градусів. Все інше вважається нестрашним. Аптек тут дуже мало і загалом склалось враження, що прийом ліків не вітається», – описує ситуацію Ірина.
Син Ірини Семен навесні у Швеції. В країні до травня лежить сніг
Особистий простір в пріоритеті
А ще виявилося, що шведи дуже полюбляють особистий простір. Коли Ірина прибула до Стокгольму, то першим ділом спитала: «а де люди»? Скупчення було лише на вокзалі, а вулиці майже порожні навіть у столиці. Так само і на шляху до міста Будена:
«Поки ми їхали, то весь час помічали лише поодинокі будинки розташовані в лісах дуже-дуже далеко один від одного. А ще після 21:00 на вулицях нашого містечка вже було порожньо, хоча у нас би молодь гуляла натовпами», – додає Ірина.
Дуже здивував графік шведських закладів. Наприклад, часи роботи банку з 10:00 до 13:00. Але, кажуть, зарплати у них високі. Середня зарплата в Швеції орієнтовно 3500 євро. Тобто під 100 тисяч гривен на місяць. Проте і ціни, в порівнянні з Україною дуже високі. Приміром, хліб коштує близько 105 гривень (35 крон).
«Загалом, якщо переводити на наші гривні, то всі ціни мінімум в 2-3 рази дорожчі за київські. Цікаво, що у магазинах завжди все нарізано і охайно запаковано. Хоч хліб, хоч ковбаса, хоч кавун. Знайти в магазині цілу ненарізану буханку хліба або палицю ковбаси нереально. А от у Макдональдс шведи ходити не люблять, кажуть, що це дорого навіть для них. Хоч в Україні цей фаст-фуд вважався навпаки доволі бюджетним варіантом. Разом з тим в Швеції повно комісійних магазинів, де можна обрати будь-який вживаний товар за нижчу цін – від одягу до фортепіано», – розповідає жінка.
Вся праця оподатковується
У Швеції неможна працювати нелегально. Будь-який дохід має бути оподаткований. Навіть, якщо маєш намір допомогти сусіду відремонтувати кран, це вважатиметься платною послугою.
«Одна жінка в казармі почала надавати іншим послуги перукаря, в тому числі стригла дітей. Проте місцеві її попередили, що це страшний злочин, адже вона не сплачує з цього податки. Хоча жінка робила це по сусідськи – не стільки з користі, скільки з дружніх мотивів. На порушника, який нелегально підробляє, можуть донести ті ж самі сусіди», – додає Ірина.
Разом з тим, емігранти, які знаходять роботу у Швеції, втрачають право на соціальну допомогу і безоплатне житло.
«Познайомилась з молодою парою з Харкова. Подружжя в лютому відпочивало у Єгипті. Коли почалася війна, літак з курорту вже не міг їх доставити в Україну. До того ж Харківщина досі бід щільними обстрілами. І харків’яни знайшли притулок в Швеції. Вони знайшли роботу, влаштувавшись на пташину фабрику. Але якщо знаходиш роботу, то право на безоплатне житло і соціальну допомогу одразу зникає. Втім, повертатися назад цій родині вже нема куди, нещодавно вони дізналися, що їх дім у Харкові розбомбили», – описує Ірина ситуацію.
Проживши у Будені більше двох місяців, сім’я мала знову переїхати. Надалі їх мали відвести жити ще далі на північ, у село, де проживає 30 людей. До найближчого магазину їхати годину автівкою (у кого вона є), а найближча школа вже не за 6, а за 60 кілометрів. І, напевно, це стало останньою краплею: Ірина вирішила повернутись додому.
Фото з архіву Ірини Крамаренко
Читайте також: Шкільна освіта в Україні та Польщі: українська емігрантка розповіла про відмінності.