Понад 30 тисяч одиниць адаптивного одягу для поранених пошили волонтери «Швейної роти». Дві дніпрянки — Ксенія Самойлич і Марина Пальченко — заснували ініціативу на початку великої війни. Нині навколо них об’єдналися понад 500 майстринь з різних куточків України та з-за кордону. Спільно допомагають захисникам у понад 70 лікувальних закладах.
Про те, як вдалося вибудувати мережу пошиття «кіберодягу», у чому його особливість і де шукають фінансування Соціальній інформаційній платформі розповіла співзасновниця ініціативи «Швейна рота» Ксенія Самойлич.
Інженерка-геологиня Ксенія та фінансистка Марина 28 лютого 2022 року у Дніпрі починали допомогу країні з пошиття балаклав. Швейна справа до того часу була для жінок лише хобі, яке допомагало урізноманітнювати власний гардероб і проявляти творчість. Але запити від тероборони, з передової змушували переорієнтуватися на воєнну тематику.
«Багато хлопців йшли добровільно і у них не було військового одягу взагалі. Ми почали шити балаклави, а десь через тиждень і термобілизну. Тоді в Дніпрі були зачинені всі магазини і швейні цехи, багато людей поїхало з міста. Ми з дівчатами облаштували майстерню в офісі IT-кампанії. Її директор закупив першу партію флісу. Але потрібні були швейні машинки і майстрині. І ми почали шукати тоді по своїх знайомих. А їх мали багато з курсів шиття, швейних клубів, які відвідували з Мариною», — пригадує Ксенія Самойлич.
Вона додає, що зголосилися допомогти жінки, які не виїхали. А ті, що були змушені покинути місто та країну, рятуючи дітей, віддавали своє обладнання: швейні машини та оверлоки.
Перший активний етап «Швейної роти» тривав до травня. А потім почали відновлювати роботу підприємства, відтак чимало волонтерок були змушені повертатися до основної роботи. Дитячі садки не працювали, тому мами маленьких дітей не могли їх залишати без нагляду. Ксенія з Мариною залишилися вдвох, але мали бажання продовжувати роботу. Розпочали шити адаптивний одяг.
«Кіберодяг»
Марина Пальченко дізналася про адаптивний одяг ще в 2014 році, коли почала волонтерити у міському госпіталі. Вона спочатку готувала та приносила їжу для поранених. Потім помітила, як важко їм перевдягатися. Стала перешивати їхній одяг, додаючи до нього зав’язки по швах. Це допомагало одягатися пацієнтам, які мали, наприклад, апарат Ілізарова або гіпс.
«Коли навесні 2022 року надійшов запит від міського шпиталю Дніпра на труси на зав’язках, Марина нам показала, як це зробити. Ми пошили. І тоді на фотографії зробили майстер-клас з пошиття саме таких трусів на зав’язках, бо ми знали, що є поранені не тільки в нашому місті. Вирішили поширювати інформацію через соціальні мережі. Тоді багато майстринь, що мали тканину, почали пошиття таких трусів у себе вдома», — розповідає волонтерка.
Наступним етапом був пошук контактів медиків і волонтерів у різних медичних закладах України, де потребували адаптивний одяг. Налагодили співпрацю з Харковом, Полтавою, Миколаєвом і Києвом.
«Вони спитали, чи ми можемо пошити ще хлопцям шорти на липучках, аби вони могли вийти на вулицю. Ми їх пошили і також зняли майстер-клас. А українська конструкторка одягу Оксана Кобиш розробила електронну викрійку. До того ми деяким майстриням надсилали викрійку на папері поштою. Але коли стало більше людей долучатись, то сотні жінкам ми вже не могли би на папері відправити. Електронна викрійка дуже зручна. Її ми розмістили в телеграм-каналі. Файл можна завантажити, роздрукувати на принтері на аркушах А4, склеїти і шити «кібершорти» вдома з тих запасів тканини, які є», — пояснює майстриня.
Вона додає, що до ініціативи почали долучатися українки з-за кордону. Першими були ті, хто виїхав у Німеччину та Польщу. Згодом доєдналися Норвегія, Канада, Румунія, Англія. Тканину для виробів шукали переважно на «секондах», в центрах гуманітарної допомоги. Навіть простирадла і штори перешивали на адаптивний одяг. Готову продукцію передавали волонтерами або перевізниками в Україну до госпіталів.
«У нас вся передача йде безпосередньо одразу до госпіталя. Майстриня пошила, ми даємо їй контакти волонтерів або медиків в тому місці, де є терміновий запит. Наприклад, з останнього. Є запит із Запоріжжя на 200 трусів на липучках і на зав’язках для опікового відділення. За один день ми зібрали 80 штук у майстринь з різних міст. У когось їх було готово 5, у когось 20 або 40. Вони відправляють одразу туди», — каже волонтерка.
Окрім спідньої чоловічої білизни та шортів «Швейна рота» виготовляє футболки, штани, кофти на липучках, зав’язках, кнопках, а також шкарпетки на ґудзиках. Усе це полегшує перевдягання пацієнтів.
«Ще у нас є чохли на гіпс, схожі на чобіт. У них хлопці можуть виїжджати взимку на прогулянку. Є чохол з плащівки на апарат Ілізарова, він захищає від вітру поранені кінцівки. Дуже популярні ортопедичні подушки, особливо «кісточки». Вони корисні на всіх етапах: від евакуації поранених з поля бою, під час лікування, протезування, до реабілітації. Ще є подушки у вигляді бублика. Вони призначені для захисників із пораненими ступнями ніг, аби зменшити навантаження на п’яту. Подушки трикутної форми підкладають під коліна для лежачих поранених. Ми намагаємося постійно бути на зв’язку з волонтерами та медиками, питаємо, як полегшити лікування захисникам. Тому у нас постійно з’являються нові вироби», — розповідає Ксенія.
Команда
Орієнтовно 500 майстринь з різних регіонів України і за кордоном нині працюють у команді «Швейної роти». Кількість дуже приблизна, адже часто майстриням-кравчиням допомагають члени родини, друзі.
Аби процес просувався швидше, налагодили централізований крій.
«Ми надсилаємо крій для тих майстринь, у кого немає можливості придбати тканину, але є швейні машинки і бажання допомогти. Тканину та фурнітуру закуповуємо гуртом, так дешевше щонайменше втричі. Кроїти трикотаж допомагає нам цех. На своєму обладнанні вони можуть розкроїти тисячу одиниць. Тоді як в домашніх умовах це буде три-чотири одинці за день», — пояснює волонтерка.
Набір з деталями виробу, необхідною кількісті фурнітури, етикетками та пакувальним матеріалом надсилають у різні куточки країни. Підготовлені майстер-класи допомагають пошити вироби, які кожна майстриня відправляє певному адресату в госпіталь.
Координують роботу 15 підрозділів у різних населених пунктах. Кожен із них напряму спілкується з медичними закладами свого регіону і, в першу чергу, намагається забезпечити їх потреби. Проте на термінові запити з інших міст волонтерки реагують швидко. Можуть оперативно надіслати потрібні речі, наприклад, з Вінниці у Дніпро, коли виникає така необхідність.
Фінансування
Тканина, фурнітура, витратні матеріали та логістика — фінансування потреб «Швейної роти» — ще один бік їхньої діяльності. Усе це стає можливим тільки завдяки пожертвам небайдужих.
«Ми збираємо донати на Банку і PayPal. Також наші майстрині дуже багато розробили ініціатив для збору коштів. Це «Благодійна хустинка українки» від Ірини Дударенко з Вінниці. Це «Подушки з історіями» Олени Гуржиєнко з Запоріжжя. Також є «Прапори свободи» і торбинки від Тетяни Петренко зі Слобожанського на Харківщині, «піддупники від Бубуки» від Тетяни Маркевич з Рівного. Подушки «кісточки» шиє за донати Анна Маслова з Житомира. «П’яні стакани» та годинники на вінілі виготовляють Оксана та Денис Штилюки з Дніпра. «Благодійні торбинки українки» з вишивкою дарує за донати Любов Васильєва, яка вимушено переїхала до Києва з Донецька. Брелки зі справжніх відстріляних гільз можна знайти у Володимира Федулова, а текстильні іграшки — в Людмили Спицької з Дніпра. Це лише частина благодійних ініціатив, які допомагають нам збирати донати на пошив одягу захисникам, у тому числі й адаптивного», — каже Ксенія.
Вона додає, що подати запит на безоплатне отримання «кіберодягу» можна заповнивши форму за посиланням: «Адресний запит на одержання адаптивного одягу».