Війна та спричинена нею емоційна напруга прискорюють старіння українців. Це твердження, озвучене міністром охорони здоров’я Віктором Ляшком, вже встигло стати медичною аксіомою. Аби розібратися в тонкощах та механізмах цього явища й допомогти нашим читачам зорієнтуватися у важливих фізіологічних та психологічних питаннях, ми звернулися до лікарів, для яких проблема старіння — щоденна, кропітка робота.
Сьогодні гості «Кур’єра» — завідуюча поліклінічним відділенням Інституту геронтології ім. Д.Ф.Чеботарьова НАМН України, кандидат медичних наук Лариса Коваленко та завідувач відділенням вікових змін нервової системи, кандидат медичних наук Михайло Полівода.
— Науковці стверджують, що відповідно до життєвих обставин процеси старіння прискорюються чи сповільнюються. Проясніть ситуацію: які фізіологічні та психологічні фактори працюють в «плюс», а які і «мінус» процесу старіння.
Л.К. — Давайте розберемося, що ж таке в принципі старіння. Якщо говорити просто: це процес поступового руйнування і втрати людським організмом деяких важливих функцій, зокрема, здатності до розмноження та регенерації. Внаслідок таких змін наш організм стає менш пристосованим до умов навколишнього середовища, знижує свою здатність боротися з хворобами. А наука, що вивчає усі ці процеси, досліджує старіння, називається геронтологією.
— Чи можна точно визначити границі старості? Скажімо, так: зрілість закінчується в 59 років, і в 60 вже починається старість?
Л.К. — Ні, визначити вікову межу між зрілістю і старістю неможливо, адже кожен з нас має свої індивідуальні прояви як фізіологічних, так і психологічних ознак старіння. У когось пам’ять і в 80 років працює так, що дай Боже, а хтось і в 50 має труднощі. Або інший аспект: є люди, які і в досить поважному віці мають міцні суглоби, а є такі, що скаржаться на них мало не в 40 років. Тобто зрозуміло, що загального правила тут бути не може, усіх під один гребінець не підстрижеш.
— А від чого залежить швидкість старіння?
М.П. — Швидкість старіння часто пов’язують з темпераментом людини. Наприклад, флегматики частіше хворіють та старіють. Водночас правильний режим дня, достатній відпочинок, здорова їжа та рухливий спосіб життя уповільнюють процес старіння. От, скажімо, давньогрецький лікар і вчений Гален вважав, що відсутність фізичної активності у літніх людей рівнозначна смерті!
Також (і це доводять чисельні дослідження) самотні літні люди хворіють частіше, ніж ті, які мають родину. Звісно, серйозно впливають на загальне здоров`я людини і, зокрема, на процеси старіння, шкідливі звички. Думаєте, це банальні речі? Можливо, але це так! Ну, і психоемоційний клімат, в якому ми перебуваємо, безумовно, теж вагомий фактор: той стан стресу, депресії та тривоги, в якому знаходяться більшість українців сьогодні, також пришвидшує процеси старіння та призводить до значного погіршення якості життя літніх людей.
Загалом є цілком прості правила, які допомагають людям доживати до віку за 80 років. Їх всього сім: не повніти; не курити; не зловживати алкоголем; не захоплюватися ліками; вести активний, діяльний спосіб життя; проводити більше часу за межами міста, на природі; зберігати душевну рівновагу. Здавалося б, усе елементарно. Але чи багато людей дотримуються цих правил? Отож-бо.
— А ще в народі кажуть, що «старість від нервів та гормонів». Це справді так?
М.П. — Цілком. Дивіться, всі гормони нашого організму можна розділити на дві групи: анаболічні і катаболічні. Анаболічні гормони сприяють росту і утворення тканин – наприклад, вони відповідають за потужну мускулатуру й міцні кістки. Катаболічні гормони навпаки, викликають руйнування тканин. Головним катаболічним гормоном вважається кортизол, гормон стресу, який виробляється наднирковими залозами. Чим більше людина отримує негативної інформації зовні, тим більше виробляється кортизолу і відчувається стрес!
Інший гормон — інсулін — виробляється в підшлунковій залозі у відповідь на підвищений вміст цукру в крові. Але потрібно знати, що інсулін не завжди діє як катаболічний гормон. У незначній кількості він сприяє росту тканин. А от коли його багато, коли надміру вживається солодка їжа, він стимулює ріст тільки одного виду тканини – жирової. З віком чутливість клітин до інсуліну падає і його рівень зростає. В цьому й полягає головна причина набору зайвої ваги в процесі старіння.
Також з віком зсувається баланс між гормонами від анаболіків до катаболиків. І якби проводилися уявні гонки між інсуліном і кортизолом хто швидше зруйнує організм, можна було зробити ставку на інсулін. Є навіть такий вислів, що надлишок інсуліну – це «квиток до прискореного старіння». Адже надлишок інсуліну збільшує жирові відкладення, підвищує рівень кортизолу, а значить, сприяє прискоренню розвитку атеросклерозу, веде до ризику виникнення хвороб серця та головного мозку, а також втручається в роботу інших «гормонів юності».
Є ще й такий гормональний аспект. Згідно з деякими даними, щонайменше 50% всіх людей у віці від 65 років страждають порушенням сну, а сон відіграє важливу роль для здоров’я організму. Як наслідок, тривалі порушення сну ведуть до виникнення депресії і придушення роботи імунної системи. А справа тут в мелатоніні – світлочутливому гормоні, який ритмічно утворюється в эпифизі людини. Протягом дня рівень мелатоніну знижується і підвищується до вечора перед відходом до сну. Пік вироблення мелатоніну досягається в людини до семирічного віку. Потім до підліткового віку він різко знижується. А вже до 45 років епіфіз починає скорочуватися і клітини втрачають здатність виробляти мелатонін. І при недостатньому рівні мелатоніну виникає таке собі «замкнене коло»: організм втрачає здатність виробляти більше мелатоніну і починає швидше старіти, в процесі старіння ще більше знижується вироблення мелатоніну, а зниження рівня мелатоніну служить сигналом для інших залоз і систем органів, що настав час заслуженого відпочинку.
— Як ви вважаєте, наскільки правильною є думка, що українське суспільство сьогодні тотально травмоване емоційно і скоро буде наскрізь просякнуте посттравматичними стресовими розладами? Особливо це стосується людей літнього віку.
М.П. — Ну, це не секрет, що кожна людина в Україні сьогодні, в тій чи іншій мірі, має тривожні або депресивні розлади. І для цього не обов’язково бути безпосереднім учасником бойових дій, бо все українське суспільство наразі має психологічну травму. Але, погодьтеся, під час війни інакше й бути не може. Справедливим є й твердження про те, що найбільш уразливими в цьому плані є діти та люди літнього віку. Тому вони зараз потребують трошки більше нашої уваги: частіше з ними спілкуйтеся, більше говоріть, обіймайте, цікавтесь їхніми справами, підтримуйте постійний зв’язок.
— А які симптоми говорять про те, що в людини стрес?
М.П. — Людина, яка пережила стресову, травматичну подію, сильно занурюється у свої думки, відчуття, біль та страхи. Через це може з’явитися відчуття самотності, ізольованості, може здаватися, що всі, хто не пережив чогось подібного, не в змозі тебе зрозуміти та допомогти. З моменту, коли трапилася травматична ситуація, починається відлік: від декількох перших годин до трьох днів – людина може мати гостру реакцію на стрес. Зокрема: тривогу, безсоння, відчуття страху тощо; від трьох днів до трьох місяців після травматичної події може тривати гострий стресовий розлад, в цей час людина бачить яскраві, емоційно насичені, тривожні або страхітливі сновидіння, її переслідують спогади, втрачається інтерес до життя та здатність відчувати позитивні емоції. Гострий стресовий розлад має просто згубний вплив на наш організм та психіку. І в такому випадку людині однозначно потрібна допомога фахівця. А от надати першу ментальну допомогу в стресовій ситуації – це по силам кожному з нас.
— Для цього існують спеціальні техніки?
М.П. — Їх досить багато. Скажімо, сьогодні досить популярна модель першої емоційної допомоги ізраїльського фахівця Моше Фархі. Вона складається з чотирьох основних принципів. Перший можна узагальнити словом «разом». І це означає, що в постстресовий період потрібно обов’язково бути поряд з людиною, яка має проблему. Важливо повернути її до відчуття «ти не один», поряд є люди, які підтримають і допоможуть.
Другий принцип — «ініціатива». От скажіть, який наш перший порив, коли ми поряд з людиною, що страждає від тривоги? Заспокоїти. Але якраз цього робити і не варто. Натомість слід спонукати людину до активних самостійних дій, щоб відновити в неї відчуття контролю над ситуацією.
Третє правило — «запитання». І не просто запитання, а запитання, які спонукають до роздумів. Канал спілкування з постраждалими від стресу повинен бути раціональним і ні в якому разі не емоційним. Потрібні запитання, які вимагають активувати думки, а не емоції. Не варто говорити «Це нормально – бути наляканим, схвильованим». Варто сказати «Порахуй і скажи, скільки людей/машин/стільців зараз навколо тебе?» або «Де знаходиться найближчий до тебе захищений простір?».
І нарешті четвертий принцип — «усвідомлення». Дуже важливо розповісти людині, яка постраждала, що було до стресової ситуації і що маємо тепер. Головне тут підкреслити: ця ситуація вже завершилася.
— З психологічними проблемами розібрались. А які захворювання у старшій віковій групі частіше дають про себе знати під час війни?
Л.К. — Як правило, у більшості людей похилого і старечого віку ми спостерігаємо множинні хронічні захворювання. І цілком передбачувано лідерство тут утримують захворювання серцево-судинної системи. Погодьтеся, що надмірні переживання протягом тривалого періоду мають негативний вплив на організм людини в будь-якому віці. А наша категорія пацієнтів — особливо вразлива. Будь-який стрес провокує порушення сну і тривожні розлади, а це в свою чергу негативно впливає на наше серце. На фоні стресу і переживань (а їх в наш час уникнути, на жаль, неможливо) почастішали випадки звернень з приводу гіпертонічних кризів та погано контрольованого артеріального тиску. Ситуація тут така, що різкі підйоми тиску на фоні стресу зумовлюють неконтрольований прийом антигіпертензивних препаратів у великих дозах, у свою чергу це часто провокує різке зниження тиску. Парадокс в тому, що більшість пацієнтів таке надмірне зниження переносить значно гірше, аніж його підвищення (оскільки, знижується мозковий кровообіг, що супроводжується вираженою симптоматикою: запаморочення, головний біль, слабкість, апатія, сонливість, посилене серцебиття тощо). У людей старших вікових груп такі значні перепади взагалі можуть призвести до незворотних наслідків: інфарктів міокарду, гострих порушень мозкового кровотоку. Тому насамперед, я б літнім людям радила, звернути увагу на адекватний контроль артеріального тиску. Це дуже масштабна проблема.
— Чи можна сказати, що людям літнього віку сьогодні вже не такий страшний ковід?
Л.К. — Враховуючи, що стрес негативно впливає на імунну систему і суттєво знижує опір організму до будь-яких інфекцій (а у пацієнтів літнього віку ця опірність і так знижена), ковід залишається істотною загрозою. Тому про те, що він «уже не такий страшний» говорити зарано.
— Як би ви могли охарактеризувати сьогодні громадське здоров’я України?
Л.К. — Громадське здоров’я – це такий собі колективний договір про медичну взаємотурботу. Це система, коли на загальне здоров’я суспільства працює кожен окремо. І завдяки цим колективним зусиллям вдається запобігати та попереджати захворювання, збільшувати тривалість життя тощо. Лише зусиллями держави, як би вона не намагалася, громадське здоров’я нації не поліпшиш. Так, від держави залежить багато. Вона має лікувати, здійснювати епідеміологічний нагляд, роз’яснювати, пропагувати здоровий спосіб життя і таке інше. Але і суспільство теж зобов’язане свідомо та зважено підходити до свого здоров’я: ніхто за тебе руки не помиє й маску чи презерватив не одягне. Це вже зона твоєї особистої відповідальності. І від того, наскільки ти свідомо підходиш до цього, часто залежить здоров’я інших.
От буквально 6 вересня парламент ухвалив закон «Про систему громадського здоров’я». Цей документ, зокрема, гарантує фізичним особам безпечні для здоров’я і життя харчові продукти, питну воду, довкілля, умови праці, навчання, виховання, побуту, дозвілля, відпочинку. Водночас він зобов’язує громадян піклуватися про своє здоров’я, здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, а також не шкодити здоров’ю інших. І це правильно.
Взагалі, вважаю, українцям сьогодні потрібно, як ніколи, відповідально ставитися і до свого власного здоров’я, і до здоров’я оточуючих. Це просто необхідно для майбутнього нації.
— Які профілактичні засоби, що запобігають старінню, ви могли б порадити нашим читачам?
Л.К. — На мою думку, найкращий геропротектор — це бажання жити. Ніщо не забирає в людини роки так швидко, як це роблять депресія і відчай. Тому головна порада — не втрачати сенс життя, особливо це актуально в складний нинішній час. Знаходьте радощі навколо себе. Хай це буде улюблена робота, внуки, домашні тваринки, будь-яке хобі. Людина повинна відчувати себе потрібною та самодостатньою незалежно від віку. Останнім часом виникла дуже хороша ініціатива — ознайомлювати людей старших вікових категорій з інформаційними технологіями. Це дуже правильно, це допомагає не відчувати себе відірваними від часу, долучатися до соціуму, знаходити нові життєві інтереси. Тому живіть, дбайте про себе і старість вас не наздожене!
Авторка: Світлана Довгаль, фото з архіву Михайла Паліводи та Лариси Коваленко
Читайте також: Війна прискорила старіння українців: з якими викликами доведеться зіткнутись.