Лілія Левченко вирощує петунії, кущі яких сягають трьох метрів у діаметрі. Каже, якщо придбати саджанці хорошого сорту, посадити їх у правильний ґрунт і не нехтувати основними правила агротехніки — її успіх може повторити кожен. Про свої секрети квітникарка розповіла спеціально для Соціальної інформаційної платформи.
Проживає жінка в селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. Кілька років тому переїхала з Полтави доглядати за хворою матір’ю. Шукала заняття для душі.
«Почалося все з троянд, насадила вже 200 кущів. А потім випадково побачила оголошення, що продаються гарні саджанці петунії. Думаю, чому не спробувати. Так чотири роки тому купила перші рослини в жінки, яка вирощує розсаду квітів у Гребінці. Я зовсім не знала, як поводитися з петунією. Тому перший раз був невдалий. І ґрунт я неправильно підібрала, і взагалі. А тепер ростуть такі, як мені хочеться», — розповідає Лілія.
Вона наголошує, що важливо придбати якісну розсаду. Адже сорти є різні. Одні гарно кущаться, а інші — ні.
«Буває так, що сорт схильний до «дрючкування». Виростає довге стебло, а на кінчику — квітка. Тому мені найбільше подобається сорт Тайдал (петунія Tidal з сімейства Wave, — авт.). Він виростає у великі кущі, які всіх вражають. Розсада цього сорту зазвичай дорожча, але того варта. Буває чотирьох кольорів», — зауважує квітникарка.
Якісний ґрунт
Жінка додає, що петунія потребує хорошого ґрунту. Сорт Тайдал виростає великим кущем, але й коренева система в нього відповідна. Такі рослини слід садити в ємність об’ємом не менше як 60 літрів.
«Багато людей, якщо хочуть пишний кущ, саджають по п’ять саджанців в одну ємність. Для петунії Тайдал треба часом і 100 літрів на одну рослину. У мене вони ростуть у 45–50 літрах, то їм там навіть тісно. Інші сорти саджаю в менший об’єм, звісно», — наголошує господиня.
Перед висаджуванням вона радить загартувати розсаду, яка росла в теплиці. Для цього протягом чотирьох — п’яти днів достатньо виносити на вулицю вдень і повертати в приміщення вночі. Потім можна на кілька ночей залишати на вулиці, а тільки тоді висаджувати на постійне місце.
Для великих ємностей Лілія використовує ґрунт з листяного лісу. Каже, найкраще підходить той, де росла кропива. Для невеликих підвісних кашпо купує магазинний: для квітучих рослин. Адже лісова земля хоча й поживна, але надто важка.
Ємність для петунії обов’язково повинна мати дренажні отвори. На дно господиня радить покласти шар дренажу, підійде навіть щебінь. До ґрунту вона додає добриво тривалої дії.
«Я використовую «Осмокот» для квітучих, дія якого — п’ять — шість місяців. Беру з високим вмістом калію для пишного цвітіння. Замішала за інструкцією, посадила, полила й… більше нічого не роблю (сміється — авт.). Сорт Тайдал сам собою росте, гарно формує кущ. На інших сортах обриваю сухі квіти та прищипую пагони. І поливаю, звичайно, залежно від погоди. Іноді двічі на день треба, а часом достатньо одного разу на два дні. Через два місяці кущі виростають і потребують додаткового підживлення. У цей період я використовую польський «Плантон». Додаю половинну дозу при кожному поливі», — розповідає квітникарка.
Профілактика хвороб
Лілія наголошує, що не варто нехтувати профілактичними обробками від хвороб і шкідників. Вона такі обприскування проводить кожні десять днів. Готує бакову суміш з фунгіциду (засобу від хвороб) й інсектициду (засобу від шкідників).
«Багато квітникарів не надають достатнього значення обробкам. Але це треба робити. Бо петунії схильні до грибкових захворювань і шкідники їх люблять», — наполягає жінка.
У першій декаді липня вона проводить кардинальну обрізку пагонів петуній. Каже, до того часу кущі Тайдалу можуть вирости до трьох метрів у діаметрі. Господиня залишає їх на рівні 25–30 сантиметрів — приблизно за розмірами ємності, в якій ростуть. Продовжує підживлювати, і до кінця липня знову має пишні квітучі кущі.
«Якщо не стригти, то рослини починають готуватися до зими, до спокою, формувати насіннєві коробочки. Від цього страждає цвіт, рослина втрачає декоративність. А після цієї процедури кущ буде цвісти практично до морозів», — підсумовує квітникарка.
Фото: з архіву Лілії Левченко