Образ новорічного казкового персонажа Діда Мороза з’явився наприкінці грудня 87 років тому. Ним радянська влада замінила Святого Миколая. Адже після приходу до влади, більшовики оголосили війну релігії та будь-яким «пережиткам буржуазного минулого». Соціальна інформаційна платформа вирішила пошукати витоки створення Діда Мороза та розібратися, ким для українців є Святий Миколай.
Реальна особа
У день Святого Миколая вшановують пам’ять християнського святого Миколи Мирлікійського (Чудотворця). Ті церкви, що дотримуються григоріанського та новоюліанського календарів, відзначають це свято 6 грудня, а ті, що юліанського — 19 грудня.
За українською традицією, цієї ночі Святий Миколай залишає дітям подарунки під подушками. Напередодні малюки пишуть до нього листи зі своїми побажаннями. Слухняні діти знаходять дарунок, а неслухняні — різочку. Вона слугує своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою та виправитися.
Микола Чудотворець — цілком реальна людина, християнський священник грецького походження, єпископ у Римській імперії. Народився він приблизно 275 року в заможній родині. Після смерті батьків сину залишився великий спадок. Він вирішив роздарувати майно нужденним і протягом тривалого часу допомагав тим, хто цього найбільше потребував.
За переказами, саме він допоміг трьом дочкам збіднілого чоловіка, забезпечивши їх приданим, аби дівчата могли вийти заміж. Протягом трьох ночей він закидав крізь вікно убогої хатини по шматку золота. При цьому залишався непоміченим. За іншою варіацією легенди, останній шмат дорогоцінного металу він закинув через комин.
Помер Микола Мирлікійський у віці 65–70 років у 342 році. Спочатку був похований у церкві в Мирах (сучасна Туреччина). Але в XI столітті через напади мусульман, які знищували місцеві храми, італійські купці вирішили врятувати мощі святого. У 1087 році їх перевезли в місто Барі (Італія). Там на його честь побудували церкву й гробницю.
2009 року група науковців Манчестерського університету (Великобританія) реконструювала обличчя святого за його черепом. Це вдалося зробити завдяки фотографіям проведеного в 1953 році відкриття гробу з мощами святого. Таким чином науковці підтвердили, що на іконах зображують дуже правдивий образ Миколи Чудотворця. Він мав карі очі, випнуті вилиці та підборіддя, зріст близько 168 сантиметрів.
Заборона Різдва
З приходом у 1917 році на більшу частину українських земель радянської влади, Святого Миколая, як і всі інші релігійні символи та традиції, витіснили. Більшовики відразу заборонили й Різдво. Мовляв, не гоже пролетарям відзначати свята капіталістів. Прикрашати ялинки також стало зась. З 1927 року Сталін скасував вихідні на всі релігійні свята. Потужну антирелігійну кампанію проводили навіть у школах. Там розвішували плакати на кшталт: «Батьки, не збивайте нас з толку, не робіть нам Різдво і йолку». У дитсадках таку виховну роботу проводили піонери. На підприємствах у дні релігійних свят влаштовували конкурси на найкращих безбожників.
Попри заборону, Різдво для українських родин залишалося улюбленим і одним з найбільш шанованих свят. Його святкують таємно, за міцно зачиненими дверима, у колі найрідніших. Сталін розуміє: заборонити Різдво не вдалося. Залишається один вихід — очолити й адаптувати.
Нові святкування
За три дні до нового 1936 року соратник Сталіна, один з головних організаторів Голодомору в Україні 1932–33 років Павло Постишев через газету «Комсомольська правда» звернувся із закликом: «Організуймо до Нового року дітям гарну ялинку». Він влаштував перше таке дитяче новорічне свято в Харкові, а згодом — у Москві. Звісно, Вифлеємську восьмикутну зірку замінили на п’ятикутну радянську.
Саме Постишева називають ідейним батьком Діда Мороза. Його він представив у 1937 році на ялинці в Москві. Новорічні заходи мали сприяти ідеологічному вихованню радянських дітей. Свята були тематичні, присвячувалися досягненням СРСР.
Справжній Дід Мороз
Образ Діда Мороза було запозичено з давніх міфічних персонажів. Мороз трапляється в східнослов’янській міфології у вигляді дідугана із сивою бородою, що викликав люті морози, занапащав худобу й урожай.
На початку ХІХ століття в українських селах дітей лякали крижаним велетнем у сніговій шубі. Неслухняних він нібито саджав до свого лантуха та ніс вовкам. У літературі Діда Мороза спочатку змальовували злим і жорстоким язичницьким божеством, повелителем крижаного холоду й завірюхи, який морозив людей.
Радянська пропаганда зобразила новорічного Діда Мороза в довгій червоній (або синій) шубі, підперезаній поясом. Він мав довгу білу бороду, у руках тримав палицю. Тут дослідники помічають запозичення від Святого Миколая, який, зокрема в Голландії, мав червоний одяг католицького єпископа та єпископську палицю. Водночас творці Діда Мороза намагалися зобразити його якнайменше схожим на Санта-Клауса (цей образ існував з 1923 року).
Дітям розповідали, що Дід Мороз розносить подарунки в мішку й кладе їх під ялинку. Це запозичення із західної традиції залишати різдвяні гостинці під ялинкою або в шкарпетках над каміном. Також Діда Мороза посадили на традиційну російську трійку коней, запозичивши цю ідею в поета Климента Кларка Мура, який придумав запрягти в сани Санта-Клауса вісім північних оленів.
У Санти є помічники ельфи. У Нідерландах Сінтаклаас їздить у супроводі темношкірого помічника — Чорного Піта. Для Діда Мороза також вигадали супутницю — його онуку Снігуроньку. Іноді він з’являється з хлопчиком, уособленням Нового року. Дехто вважає, що це спотворений образ немовляти Ісуса.
Дід Мороз на радянських листівках уперше з’явився 1943 року. Поштівки тієї доби мали виконувати агітаційно-пропагандистську функцію. На них прославлялись досягнення Радянського Союзу. А Дід Мороз малювався як активний учасник державного й громадського життя: він захищав країну від німецьких окупантів, літав у космос, будував Байкало-Амурську магістраль, готувався до Олімпіади.
Таким чином Дід Мороз, непритаманний місцевим різдвяним традиціям, усе ж зумів поширити свій вплив на Східну Європу в межах соціалістичного табору.
Повернення традицій
Знаково, що з розпадом Радянського Союзу в колишніх соціалістичних країнах розпочалось відродження місцевих різдвяних традицій і витіснення Діда Мороза як пережитку радянської доби. У Хорватії його замінив Різдвяний Дід. У Словенії повернулися традиційні дарувальники — Святий Миколай і Божичок, а в деяких районах — також Ісусик. У Болгарії відродили власного персонажа — Дяда Коледа. У Польщі російський Дід Мороз ніколи не був популярним, традиційним зимовим персонажем залишається Святий Миколай. У Румунії Мош Крачун витіснив чужинця Діда Мороза. Такої ж долі зазнав він у Чехії та Словаччині, де повернувся традиційний дарувальник Ісусик.
2012 року заборонили згадувати про Діда Мороза та Снігурку на узбецькому телебаченні. В умовах відродження ісламської культури ці персонажі оголошені небажаними іноземцями. У 2013 році в Таджикистані також відмовилися від них, як «казкових персонажів, які не мають прямого стосунку до національних традицій країни».
Авторка Світлана Шевчук, фото: klymenko-time.com