Яким запитам суспільства повинен відповідати соціальний працівник сьогодні та як здійснюватиметься їх добір. Що таке соціальні хаби та як вони будуть масштабуватись на регіональному рівні.
Кому надаватимуть соціальну, психологічну та юридичну підтримку — відповіді на ці запитання відповідає президентка Асоціації соціального розвитку через право Інна Силантьєва.
— Над чим працює Асоціація соціального розвитку через право, які ідеї ви намагаєтеся реалізувати?
— Два роки тому ми з колегою Оксаною Епель, суддею 6-го апеляційного адміністративного суду, відкрили Асоціацію соціального розвитку через право. Наше головне завдання було – удосконалення соціальної демократично-правової держави. Зараз продовжуємо цим займатися. В Україні багато законів, але не всі вони якісно працюють. Тому наша команда організовує майданчики для знайомств, спілкування, обміну досвідом, на які запрошуємо експертів різних професій, думок, обговорюємо проблеми, робимо висновки, якісно їх опрацьовуємо та аналізуємо. На їх основі готуємо документ для розгляду владою.
На наші зустрічі обов’язково запрошуємо представників державних інституцій, оскільки без них важко реалізувати будь-яку ініціативу. У кожному регіоні ми зустрічаємося з міськими головами та їхніми заступниками. Вони йдуть на контакт. Думки, ідеї, напрацювання ми узагальнюємо, дивимось, чи можна цей напрямок зробити стратегічним і допомогти державі. Це можуть бути ті ж корегування законів або ініціатива, яка згодом перетвориться в закон.
Також займаємося івентами, під час яких піднімаємо гарячі питання. Показуємо суспільству, що є та чи інша проблема, обговорюємо думки експертів. Все це формуємо в документ і надсилаємо до міністерства, чи профільним народним депутатам. Ми знаходимо комунікацію з владою і бачимо результати.
— Ви активно ведете діалог із представниками влади, експертами, громадськістю про створення соціальних хабів на регіональному рівні. Якою бачите модель взаємодії/співпраці з органами місцевого самоврядування? Як плануєте масштабувати цей задум?
— Я вдячна кожному місту, до якого ми їздили з Асоціацією, проводили «круглі столи», знайомилися з цікавими людьми. Деякі наші експерти виграли гранти державних програм, що стосуються соціальних працівників. Коли ми започаткували поїздки в регіони, мали на меті побачити проблематику на місцях.
У побудові пілотних хабів плануємо стартувати із Запоріжжя. Цей регіон я добре знаю, оскільки народилася в Запоріжжі. Там є люди, які вже напрацювали матеріали щодо алгоритмів роботи працівників соціальної сфери.
Також є домовленість відкрити соціальний хаб у Києві. Шукаємо людей, які могли б там працювати. Це непросто. Буде кілька співбесід, аби не помилитись у виборі.
Ще працюватимуть хаби в Ужгороді та Вінниці. Заплановані поїздки в Одесу і Харків, де зустрінемося з місцевою владою й будемо домовлятися про співпрацю і реалізовувати наші плани.
Якщо ми звернемо увагу, скільки в нас внутрішньо переміщених осіб в регіонах, то наприклад, в Ужгороді їх найбільше. Це переважно люди з Маріуполя, Донецької та Луганської областей.
На другому місці — Запоріжжя. Хоча 74 відсотків області окуповано. Токмак, Бердянськ, Приморськ, Енергодар — усі діти і сім’ї військових із цих міст тікають у Запоріжжя. Хоч місті й області тривають активні бойові дії. Тобто, туди треба ще більше докласти зусиль, аби швидко запрацювали соціальні хаби.
На третьому місці за кількістю ВПО Вінниця. Сюди переїхали переважно ті люди, в яких повністю знищене житло.
Є навіть програма ООН, яка стосується соцпрацівників за напрямком освіти, фізичної реабілітації. Але необхідна ще медична, юридична, психологічна програми. І дуже важлива комунікація. Якщо ми не налагодимо комунікацію з людиною, яка туди потрапляє у важкій психологічній ситуації, то нічого не зможемо зробити. Буде дуже важко пропрацьовувати її реабілітацію.
Ми вели перемовини у Києві з приватною клінікою. Вона готова була надати майданчик, своїх спеціалістів, навіть перекваліфікувати їх на базі університету імені Бориса Грінченка, оскільки там є кафедра соціальної педагогіки. На цій базі ми можемо створити сильну команду соціальних працівників.
— Ви наголосили, що буде ретельний добір людей, які стануть соціальними працівниками. Сьогодні в нашій уяві соцпрацівник — жінка, яка на рівні сільської громади допомагає старим, одиноким чи людям з інвалідністю. Ця допомога зводиться до побутових речей — купити продукти, прибрати в помешканні. Ви, наскільки я зрозуміла, ширше і глибше розумієте поняття соціального працівника.
— Тема соціального напрямку — це друга тема, після війни в країні. Вона актуальна не тільки з боку реабілітації, а й щодо виплат, допомоги, юридичних питань. Цим має займатись професіонал, який чітко веде свій напрямок. Людина, яка буде соціальним працівником, має розуміти, що це велика місія.
Окрім того, важливою є вища освіта, володіння соціальною комунікацією, уміння оформити документи. Завдання соціального працівника — знайти підхід до людей, переконати відвідувати психологічні тренінги. Більшість сьогодні до цього не готові, не усвідомлюють, що травмовані війною. Люди, які будуть приходити до хабу, — нездорові. Кожне слово може ускладнити ситуацію і завести в ще більший глухий кут. Завдання № 1 — не помилитися у своєму виборі стати соцпрацівником.
Та найголовніше для майбутнього працівника соціального хабу — усвідомлення своєї місії соціальної комунікації та бажання працювати. Психолог не може надавати юридичні послуги, юрист не може бути психологом. У кожного буде свій напрямок надання послуг. Адже доведеться працювати не тільки з дорослими, а й з дітьми.
У нас багато напрацювань і я маю віру, що нам усе вдасться. Ми мали не одну розмову з профільними міністерствами — Міносвіти, Мінсоцполітики, Мінветеранів. Лише за участі їх усіх можна масштабувати і реалізувати цей проєкт.
Я багато спілкувалась із соцпрацівниками в регіонах і думаю, що треба робити перезавантаження системи соціальної сфери. Є багато кваліфікованих людей, які можуть прийти працювати в цей напрямок, щоб виконувати велику місію. І до цього треба бути готовим.
Чула недавно розмову однієї соцпрацівниці з жінкою, яка стала опікуном дитини. Такого хамства я давно не зустрічала. Вона ще більше травмувала людину, яка просить допомоги. Такі реалії нашого життя. Тому ми маємо на меті перепрофільовувати соцпрацівників, аби вони були більш компетентні. Маємо зараз багато безробітних учителів, лікарів – їх можна перенавчати на базі університету Бориса Грінченка. Саме з цим вузом ми працюємо над створенням посібника для соцпрацівників. Навчання триватиме три місяці. По його завершенню фахівці отримають сертифікат, за яким зможуть працювати саме в хабі.
Чому ми вирішили працювати з посібника? Чому там буде юридична сфера? Так працюють в Європі. Є стандарти. Соцпрацівник у Європі досить поширена і актуальна професія. Україна має йти до цього. Треба довести, що допомагати людям – престижно. Не заробляти на цьому, а саме допомагати. Наприклад, одна фізична реабілітація в Запоріжжі тривала шість місяців. Ми це робили не за державні гроші. Нам допоміг бізнес. Тобто бізнес теж несе свою місію, він розуміє, що треба допомагати. Життя підказує, чого нам не вистачає, що потрібно розвивати, про що говорити, що потрібно показувати — хто такий соціальний працівник, що передбачає ця професія. Потрібна структурована державна програма, бо кожен хаб — це кошти. Добре, що ми зараз знаходимо партнерів й співпрацюємо з владою на місцях, але потрібна участь держави.
— Чи звертаєтесь ви до профільних міністерств і відомств (Мінсоц, Міносвіти, МОЗ, Мінветеранів) з пропозицією об’єднати зусилля і разом розвивати ідею соціальних хабів та перепрофілювання соціальних працівників?
— Якісний соціальний працівник — це складний пласт роботи. У головах людей зараз викривлене поняття соцпрацівника. І глобальна проблема саме в селах і невеликих містечках. Там, якщо ти соцпрацівник, — то ти король. Це неправильно. Ти несеш відповідальність за будь-яку сім’ю, людину. Ти не маєш бути байдужим до тієї чи іншої проблеми. Тільки коли усвідомиш, що це твоє місія, будеш готовий вислухати людину, витратити на це більшу частину свого робочого часу — тоді ти можеш працювати у соціальній сфері. Місцева влада це підтримує.
Міністерство охорони здоров’я, Мінсоцполітики, Мінветеранів, Мінекономіки, – усі ці відомства мають працювати як один механізм. Їх очолюють фахові, розумні люди. Наша Асоціація об’єднує, ми «зшиваємо» матеріали, розумні мізки. Ми активно співпрацюємо з Мінветеранів. Нещодавно провели спільний захід на базі університету імені Тараса Шевченка щодо теми роботи соціальних працівників. Фахівці міністерства представили свої напрацювання. У них багато практики і це компетентні люди. Три хаби, які відкрила міністр Юлія Лапутіна — своєрідний експеримент. Наразі вони ще повністю неукомплектовані, триває добір співробітників. І це говорить про те, що є проблема пошуку соціального працівника. Піднімається ще одне питання — чи бажають вони працювати безкоштовно? Тому що на цей момент ще немає державної програми, в якій була б закладена зарплата соцпрацівника. Ми розуміємо, що зараз зашкалює рівень безробіття через те, що в країні війна і у всіх важкі часи. Але люди, які бажають працювати в цій сфері, хочуть мати і зарплату.
Ми хочемо це популяризувати й висвітлювати, щоб привернути до цього питання більше уваги, щоб лобіювати це на рівні держави. Якщо ти берешся за справу і хочеш бути корисним своїй державі, то у кожного з нас є свій фронт. Фронт нашої Асоціації стосується соціального працівника. Хоч ми й купували дрони, але це точкова робота, створення хабів — глобальна, вона допоможе мільйонам людей. Це мир у країні, здоров’я нації. Здорове суспільство потрібне у всі часи — під час війни і після неї.
Відеоінтервю з Інною Силантьєвою дивіться на нашому ютуб-каналі СОЦІАЛКАUA.
Авторка: Ганна Швець