На десятий день повномасштабної війни росії проти України п’ятнадцятирічна Марія Черчик з Вінниччини приїхала в Німеччину. Як неповнолітня дівчина потрапила в іншу країну без батьків, як проходило її навчання в іноземній школі та чим німецька середня освіта відрізняється від української – дівчина розповіла «Пенсійному кур’єрові».
Марія проживає з батьком і навчається в школі села Пултівці Якушинецької громади, що на Вінниччині. Подолавши шок від перших днів війни, сім’я прийняла важке рішення про розлуку. Заручившись підтримкою знайомої жінки, яка виїжджала з України з дочкою та онукою, а також друзів у Польщі, батько оформив документи дівчини на виїзд. Так, 4 березня Марія вже була в Німеччині.
«Спочатку ми потрапили у табір для біженців, де прожили 5 днів через карантин у зв’язку з коронавірусом. За цей час нас зареєстрували, навіть відбитки пальців взяли. Якось до мене підійшла німкеня і звеліла іти за нею. Німецької я не знала, а вона не володіла англійською. Тому спочатку я не зрозуміла, що відбувається. Ми сіли в авто і вже водій таксі, який виявився поляком, а польську я трохи знаю, пояснив, що мене везуть у притулок», – розповідає Марія.
Виявляється, німці не повірили документу про опіку. Подумали, якщо дівчина без батьків, то має проживати в притулку. Це було місце, де мешкали діти, які зазнали насильства в сім’ї, а також жінки з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах. Дівчина провела там п’ять днів, доки українка довела свою опіку над нею.
13-річне навчання
Після цього українські біженці отримали безкоштовне житло і дівчину одразу оформили в місцеву сільську школу. В Україні Марія навчалася в 10 класі, в Німеччині її зарахували до 9-го.
«У них навчання в школі триває 13 років. Після 10 класу учні складають іспити, за результатами яких можуть далі навчатись або в школі, або в закладах на кшталт наших училищ. Звичайно, я не була готова до тих іспитів, тому в 10 клас мене не взяли. Для нас – біженців з різних країн – німці створили окремий клас. Було дев’ятеро учнів: переважно українці і сирійці. У звичайних німецьких класах кількість учнів може бути близько 40. Основою нашого навчання було вивчення мов: німецької та англійської. Останню німці знають дуже добре! Вже п’ятикласник може розмовляти англійською на пристойному рівні», – розповідає дівчина.
Українку здивувала система оцінювання в німецьких школах: шестибальна, з найвищим балом – 1. Уроки тривають по півтори години. На день учні мають переважно по 3 уроки. Між ними – великі перерви. Причому, перерви слід обов’язково проводити на вулиці, на свіжому повітрі. Тому шкільні вбиральні також були вуличні.
«Учням під час перерв забороняють користуватися мобільними телефонами. Не можна не тільки грати в ігри, сидіти в соцмережах, а й розмовляти чи переписуватися телефоном. Вчителі за цим слідкують. Для мене це було незвично і дещо незручно. По-перше, хотілося тримати зв’язок з батьком. А по-друге, я продовжувала навчатися в своїй українській школі. Намагалася хоча б частково відвідувати онлайн-уроки, виконувати всі завдання», – додає Марія.
Свобода учнів
За її словами, класом учнів-біженців опікувався німецький вчитель креслення, який добре знав англійську. Він навіть вивчив кілька слів українською і вітався нею з новими школярами. Саме завдяки йому та вчительці математики, яка проживала по сусідству з дівчиною, Марія змогла швидше адаптуватися. З часом їй дозволили два дні на тиждень займатися за розкладом української школи і навіть виділили робоче місце з комп’ютером у шкільній бібліотеці. Коли прийшов час підсумкових контрольних, то дівчина практично цілими днями працювала над завданнями українських вчителів. Проте, це їй не завадило отримати дозвіл на переведення в клас до німецьких учнів.
«Набір предметів у німецькому 9 класі схожий до нашого. А ще вони вивчають креслення. Ці уроки цікаві, для них в школі дуже хороше технічне забезпечення: спеціальні підставки для аркушів паперу, сучасні лінійки тощо. Взагалі технічно невелика німецька сільська школа добре обладнана. У багатьох класах мультимедійні дошки, хоча, є і звичайні, на яких пишуть крейдою. Там ніхто не може дозволити собі підвищити голос до учня. Я була свідком того, як двоє німецьких хлопців побилися і поламали парту. Їх за це не карали. Залагодили все дуже спокійно. Учні більш вільно поводяться на уроках: можуть виходити, пити воду, їсти, розмовляти. Зауваження швидше зроблять однокласники, яким вони заважають, ніж учитель», – зауважує дівчина.
Марія – дуже комунікабельна дівчина, вона намагалася познайомитися та поспілкуватися з різними людьми. Каже, що дуже важко виходили на контакт дівчата з Сирії.
«Вони завжди ходили в дуже закритому одязі, притаманному їхній країні. Майже не розмовляли, трималися купки, забивалися в куток, уникали місць, де могли зустріти хлопців», – каже українка.
Простіша програма
За її спостереженнями, шкільна програма німецької школи простіша, у порівнянні з українською. По-перше, вона розтягнена на 13 років. А по-друге, у 9 класі учні вивчали те, що українська школярка знала з 6 чи 7 класу. Хоча вчителі заохочують до навчання і наполегливо працюють з учнями. Цікавими для неї виявилися уроки трудового навчання та готування. Не було поділу та хлопців і дівчат. Усі могли вирізати по фанері лобзиком, а потім усі вчитися готувати їсти.
Вона також розповідає про харчування у школі. Каже, що їдальня більше схожа на буфет. Там можна придбати булочки, бутерброди, напої. А можна прийти зі своїм ланчем з дому та розігріти його в мікрохвильовці. Більшість школярів їдять те, що взяли з собою. Так само не передбачене організоване харчування у дитячому садку. Мама, коли приводить дитину, приносить лоток із невеликим перекусом. Цими продуктами вихователі нагодують дитину.
«Загалом, у мене залишилося позитивне враження про німців. Багато з них намагалися допомогти таким, як я. Особливо відчутна допомога була у перші три місяці. Для дітей були безкоштовні гуртки і секції, можна було ходити на плавання. Я отримала проїзний, аби їздити в школу. Німці організували спеціальні центри гуманітарної допомоги, де можна було отримати практично все необхідне», – підсумовує Марія.
Дівчина наприкінці липня повернулася додому. Сподівається, що ситуація дозволить їй продовжити навчання в Україні – вона успішно перейшла в одинадцятий клас рідної школи у Пултівцях. Але дівчина вдячна німецькому народові, який підтримав українців у скруті. Для неї особисто це був досвід і своєрідний іспит на самостійність, організованість, уміння комунікувати та просто жити, не зважаючи ні на що.
Газета «Пенсійний кур’єр» №31 (1000) від 3 серпня 2022 року
Фото з архіву Марії Черчик
Читайте також: Життя у Швеції: відмінність менталітету та стилю життя.