Олена Присяжнюк з Крижополя, що на Вінниччині, відреставрувала 70-річну хату в селі Жабокрич, яку отримала в спадок від прабабусі. Жінка відтворила давній інтер’єр до дрібниць. Вона збирає старовинний одяг і предмети вжитку свого краю — усе це транслює в блозі. Тепер Олена придбала ще три сусідські хати й має щодо них великі плани. Цим поділилася із Соціальною інформаційною платформою.
«Починалося все з того, що я хотіла придбати собі в селі хатинку, щоб там була піч. Мене це дуже вабило вже давно. Я навіть придивлялася до таких будиночків. Народилася я в селі Жабокрич — там і шукала. Але одного разу моя бабуся каже: «Так у тебе ж є хатина прабабусі. Це ж твій спадок». Отак усе й почалося. Я зайшла в ту хатину, посиділа там, подумала. І зрозуміла, що я шукала саме її. Бо з нею в мене пов’язані дуже приємні дитячі спогади», — пригадує жінка.
У відреставрованій нині хатині мешкала її прабабуся з рідною сестрою. 15 років тому вона померла, а її 90-річна сестра тепер перейшла жити в літню кухню на тому ж подвір’ї. Будівля потребувала ремонту, але в ній збереглися колишні меблі.
Близько трьох років тому розпочали реставрацію. Будинок потребував укріплення, тому його обкопали по периметру та підмурували каменем. Якщо із зовнішнього боку стіни були більш доглянуті, то зсередини деякі мали великі щілини. Ремонтували все давніми способами: замащували глиною, білили, фарбували. Привели до ладу піч і грубу. Реставрували також меблі.
«Саме така обстановка, яка є в хатині зараз — це образ з моїх спогадів. Такою вона була колись. Сільська хата — це ж не просто житло, а цілий світ, який людина створює для себе. Які ж неймовірні відчуття можна отримати, просто посидівши на печі! Я не кажу про те, що там має горіти свічка замість люстри й ви маєте дивитись на побілену стелю замість телефону, ні… Робіть те, що вам до вподоби: пийте каву, читайте книжку, готуйте їжу, фотографуйтесь, грайте настільні ігри, спілкуйтесь… Просто проживайте ті моменти, які хочеться. І тоді це місце стане для вас не просто музейним експонатом, а місцем відпочинку та сили. Такою є ця хата для мене», — пояснює Олена.
Початок реставраційних робіт вона не викладала в інтернет. А потім вирішила поділися невеличким відеороликом. Отримала величезну кількість вподобайок і коментарів. Відгук людей мотивував жінку розпочати вести власний блог.
«Люди обговорюють, коментують. Їм це до вподоби. Це їх наче повертає в минуле, у дитинство. Були також такі коментарі, типу: «О, війна. Тому й згадали про село, бо там можна сховатися…». Для мене це не так. Бо я це все робила до 2022 року», — розповідає блогерка.
Колекція вишиванок
Саме через соцмережі Олена познайомила своїх підписників з колекцією вишиванок.
«Колекцію сорочок придбала кілька років тому моя мама. У ній вишиванки Крижопільського краю. Там і жіночі, і чоловічі сорочки, а також на дівчаток років 12–13. Я не знаю точного віку тих виробів. Але на одній із сорочок є дата — 1932 рік. Маю ще дуже багато вишитих рушників. Частина — давні, їм по 100 років. Але більшості з них — по 50–60 літ. Є навіть з підписами. Але люди того часу були не дуже грамотні, тому написи містять помилки. Але це дуже мило виглядає. Тішить те, що один рушник підписаний «З днем народження». Тобто на свято людина готувала такий подарунок власними руками», — уточнює вона.
Колекція глиняного посуду постійно поповнюється. Частину Олена отримала в спадок. Тепер купує самобутні речі. Та й односельці, побачивши таку пристрасть жінки до старовини, дарують свої глиняні раритети.
«Дехто сприймає мою хату за музей, хоча я її такою не вважаю. Це хатина, куди я можу вільно прийти, запалити в печі, спекти хліб. Це місце моєї сили», — наголошує господиня.
Купила ще три хати
Тепер у володіння жінки додалися ще три старенькі хатини. Вона придбала їх по сусідству з відреставрованою.
«На сьогодні в мене вже їх чотири. Кожній близько 70 років. Три хати підряд, сусідні. І вони всі однакові. Це були хати трьох братів Кордонців, які будувалися приблизно в один і той же період абсолютно ідентичними. І ще одну купила навпроти. Тож роботи цієї весни вистачає», — ділиться Олена.
Каже, що їй допомагає вся родина: і чоловік, і батьки. А бабуся з дідусем проживають зовсім поруч з будиночками. Тому їхня допомога для онуки особливо цінна та потрібна.
«Вони живуть межа в межу з реставрованою хатою. Між подвір’ями навіть є невелика хвірточка, щоб можна було ходити від хати до хати, не виходячи на вулицю. Я всій родині дуже вдячна за допомогу. Для важких робіт ми, звісно, залучаємо ще людей», — говорить господиня.
Спільними зусиллями біля прабабусиної хати висадили 800 кущів лаванди. Сподіваються, що люди будуть приїздити на фотосесії. Поставили теплицю, щоб у ній вирощувати розсаду квітів. Потім їх висаджуватимуть на подвір’ях.
«Моя бабуся раніше займалася квітами, розуміється на цьому. То тепер ми під її керівництвом висіяли дуже багато насіння. Будемо вирощувати», — додає Олена.
Старовина захоплювала завжди
Жінка також ділиться планами, які має на ці будиночки.
«Мрію про проєкт, щоб люди могли приїхати й не просто відпочити, а й зіграти якийсь цікавий квест. Аби більше дізнатися про українську давню культуру, про село. Можливо, поринути в дитячі спогади. Я не хочу, щоб це було місце, де просто переночували вдалині від міської метушні. Мені хочеться, щоб люди отримали ще й порцію емоцій від цікавих завдань. У мене плани, щоб ці хатинки були придатні до життя й у холодну пору року. Тому ми уважно ставимося до ремонту пічного опалення», — розповідає Олена.
Вона додає, що старовина захоплювала її завжди. А тепер вона ще стає платформою для креативу та творчості.
«Я не завжди можу людям пояснити, чому я реставрую хатинки, і чому я цим горю. Я повністю покладаюсь на своє серце. У мене навіть безнадійні, на перший погляд, хатинки викликають мурахи! Я одразу думаю про те, як у цій хатині готували їсти, зізнавалися в коханні, співали пісні, проводжали та зустрічали дорогих людей. Це історія. Це життя», — підсумовує жінка.
Авторка: Світлана Шевчук, фото з архіву Олени Присяжнюк