У творчому доробку майстра ошибани з Київщини Тетяни Бердник тисячі картин, сотні майстер-класів, десятки виставок. Вона має понад 150 учнів і величезну кількість послідовників. Пропагуючи мистецтво ошибани, мисткиня проводить презентації, відвідує навчальні заклади, їй навіть довелося знайомити з ошибаною дружин послів у представництві ООН в Україні.
— Пані Тетяно, давайте почнемо спочатку і розкажемо нашим читачам, що ж це таке – ошибана?
— Ошибана – це просто надзвичайне мистецтво. Як ви, мабуть, здогадалися з назви, батьківщина цього мистецтва — Японія і там ним займаються уже понад 600 років. От коли говориш «ікебана», то усі розуміють, що це мистецтво, пов’язане з квітами. Взагалі слово «ікебана» складається з двох слів: «іке» — це життя і «бана» – квітка, тобто жива квітка, інакше кажучи, ми маємо справу з мистецтвом складати букети із живих квітів. А що ж тоді ошибана? «Оши» в перекладі з японської – це тиснути, давити, пресувати, «бана», як ми вже з’ясували, – квітка. Що ж виходить? Ошибана – це притиснута, пресована квітка – гербарій. Отже, ошибана – це мистецтво, флористична техніка створення картин із гербарію — висушених квітів, листя, насіння, з будь-яких рослинних матеріалів.
— Тобто годиться все, що має рослинне походження?
— Так, листя, пух, стебла, пелюстки, маленькі квіти, дрібні насінини, — тобто все, що пресується, що може бути пласким. Я навіть сушу шкірку банана, правда, попередньо її треба добре вичинити. Мене часто питають: навіщо тобі банан? А от подивіться, яким він стає, коли висохне. Темно-коричневий, навіть чорний – це чудовий «будівельний» матеріал для човників, парканів, стовбурів дерев, хаток, — для всього, що на картині потрібно зафарбувати в темний колір.
— Скільки видів рослин йде на створення однієї картини?
— Щоб створити образ, в одній роботі може використовуватися до 40 різних рослин. Уявіть, який треба мати багатий гербарій, аби картина мала достойну різнокольоровість і різнофактурність! У моїй колекції близько 2,5 тисячі рослин. І саме завдяки своєму розмаїттю, такій багатокомпонентності, ошибана захоплює і підкорює. У цьому краса і поезія ошибани.
— Чи правильно я розумію, що майстер ошибани не використовує у своїй роботі фарбу, олівці тощо?
— Скажімо, я не використовую ні фарби, ні пензель, ні олівці, у моїх роботах геть нема ніяких підмальовок, — лише натуральні кольори рослин. Тому я сама себе називаю — художник-флорист, бо малюю лише рослинами.
— А як Ви познайомилися з ошибаною? Як відкрили для себе це мистецтво?
— Це була воля випадку. Справжній перст долі. Якось я бігла у справах Маріїнським парком, де на одній алейці бабусі часто стояли зі своїм рукоділлям – мереживом, в’язанням, серветочками, шкарпеточками. І серед них була жіночка з якимись просто чарівними картинами. Я інтуїтивно зупинилася, ми розговорилися. Вона розповіла, що це за картини, як вони створені. А я, оскільки працювала тоді журналістом, попросила дозволу написати про неї статтю. Жінка відмовилася, мовляв, про неї вже писали, і в розмові задала, що її чоловік теж журналіст.
Своєю чергою я сказала, що мій тато також відомий журналіст Ілля Бердник. І уявляєте, вона дивиться на мене і каже: «Танєчка?». Я на секунду розгубилася, ми ж не представлялися один одному! Виявляється, ця жінка дуже добре знала мого батька, нашу родину, ми колись навіть відпочивали разом в Грузії. І є фотографія, де я, ще дитина, стою поруч з нею, а вона тримає свої руки на моїх плечах. От така просто надзвичайна історія.
Після цієї випадкової зустрічі ми з Ніною Федорівною Мінченко почали тісно спілкуватися і дружили 20 років. Вона навіть називала мене донькою. На жаль, Ніна Федорівна уже шість років, як померла, їй було 85. Взагалі це дуже цікава людина, вона була науковим працівником Ботанічного саду. І знаменитий сад магнолій — це її рук справа. Ніна Федорівна усе життя займалася акліматизацією магнолій в Україні, бо це дуже примхлива субтропічна культура і у нас вона раніше не росла. Нині за усі магнолії в Львові, Ужгороді, Києві, Черкасах тощо — ми маємо дякувати саме цій жінці. На жаль, у київському саду магнолій навіть нема ніякої позначки, ніякої таблички про вклад Ніни Федорівни у цю справу.
— Ази ошибани Ви теж почерпнули від цієї жінки?
— Так, я попросилася до неї у науку. Та оскільки раніше Ніна Федорівна нікого не навчала цій справі, не мала, скажемо так, педагогічних навиків, то, здебільшого, я просто сиділа біля неї і дивилася, як і що вона робить. Та насправді це найкращий досвід — побути в майстерні художника. Звісно, вона також розповідала мені якісь свої таємнички, плюс я сама почала відшуковувати різну інформацію про створення ошибани.
І десь через 5-6 років Ніна Федорівна сказала мені, що я її перескочила. Бо так має бути. У мене, до речі, сьогодні теж є учні, які мене перескочили. Є такі, що беруть золото і срібло в престижних японських конкурсах. Я дуже цим пишаюся. Тобто на мені ланцюжок не закінчується, я далі передаю свої знання. Повірте, це щастя для вчителя. От якось так зародилася вже моя школа. Загалом ошибану я викладаю 15 років, за цей час в мене виросло понад 150 учнів. Це нова плеяда майстрів.
— Що вас так підкорило в ошибані, чому це мистецтво вас так захопило?
—Ошибана прийшла в моє життя в дуже непростий час: я розлучилася з чоловіком, була самотня, працювала на трьох роботах, у мене на руках був малий син, мама. Тяжкі роки, постійні стресові ситуації. Мені іноді здавалося, що я не витримаю, просто знесилена приходила додому. Ну, а квіти, рослини, вони якось мене піднімали. Ошибана давала мені отой шалений спокій, умиротворення, навіть якусь нірвану, релакс…
— Виходить, що крім естетичного задоволення ошибана має ще й терапевтичний ефект…
— Безумовно. Коли на душі важко, коли стреси просто б’ють через край, коли на серці гнів, сум, розпач, безнадія, — я сідаю й працюю, працюю, працюю. А коли ти працюєш, у тебе мозок очищається від гнітючих думок, тобі передається якась чудодійна позитивна енергія рослин — вони ж несуть в собі величезний заряд. Ми про це не задумуємося, але насправді квітка — це уособлення чотирьох стихій: повітря, сонця, вітру і води. І коли ти з нею працюєш, вона віддає тобі свою енергію, адже ти торкаєшся її руками, вдихаєш її аромат, бачиш ці неймовірні природні кольори. І ти теж підзаряджаєшся!
Це все позитивно впливає на психосоматику. Я на цьому вже могла б захистити дисертацію, тому що в мене є позитивні приклади моїх учнів, моїх клієнтів, яким ошибана допомога знайти душевну рівновагу. Свого часу видатний кардіохірург Ілля Ємець запрошував мене до себе в центр для роботи з хворими дітками. Щомісяця я працювала там як волонтер з арт-терапії, ми займалися з маленькими пацієнтами ошибаною в передопераційний і післяопераційний період. Це була велика честь і відповідальність.
Знаєте, якось Ніна Федорівна мені сказала, що це заняття, якщо я віддамся йому повністю, змінить моє життя. Я тоді подумала: що вона таке каже, це ж просто хобі. А виявилось, вона мала рацію: ошибана в моєму житті переростала рамки звичайного захоплення, а згодом взагалі стала частинкою мене.
— Але ж дорога до успіху не була швидкою і простою?
— Спочатку я працювала вечорами: покладу дитину спати і поринаю в ошибану. Ніхто не бігає, не кричить, не заважає, всі сплять, а я медитую зі своїми рослинками. Я просто кайфувала від того, що роблю! І тоді мій другий чоловік, який бачив, наскільки ошибана стала важливою для мене, сказав: досить тобі працювати на когось, працюй на себе. Він дав мені можливість займатися творчістю, і я за це йому надзвичайно вдячна.
Спочатку я виходила на Андріївський узвіз і там продавала свої роботи. Тоді почала виставлятися в різних галереях. Навіть мала виставку в Золотому залі Фонду культури. Це була дуже знакова для мене подія. Та згодом виставкові зали подорожчали, адже муніципальних галерей практично не залишилося, все перейшло в приватні руки. І тоді виникла ідея створити творче об’єднання: я почала згуртовувати жінок, які займаються ошибаною, аби виставлятися разом. Коли нас вже було 10, а потім 15, то всі гроші, які ми платили за оренду, розкидалися на всіх, і виходило дуже добре. Наше творче об’єднання називалося «Палітра флори». Свого часу ми були шалено популярні, мали по дві виставки на місяць. На наших експозиціях була різножанровість, людям подобалось, що ми всі різні і картин багато: скажімо, не 30, а 300. Ми проіснували років десять, але, на жаль, з часом хтось відмовився від ошибани, у когось з’явились інші клопоти, хтось виїхав за кордон і — розпалася наша «Палітра флори».
— Скажіть, а ви десь навчалися образотворчому мистецтву?
— Академічно — ні. Я не маю спеціальної освіти. Але я навчалася в педучилищі та педінституті й там нас, майбутніх вчителів початкових класів, вчили образотворчому мистецтву. І, в принципі, такі початкові знання як композиція, світлотіні, перспектива, кольорова перспектива, кольороподіл —дали. Потім, коли з’явився інтернет, я почала займатися самоосвітою, читати, дивитися блоги різних художників. Я також подружилася з художниками в реалі, була на пленерах, вчилася малювати фарбами, щоб потім знати й розуміти, як можна зробити картину з рослин.
— А як ви думаєте, людина літнього віку, пенсіонер, може почати займатися таким хобі?
— Звісно! Ошибана підвладна кожному. 70-80 відсотків моїх учнів — це якраз люди віку 50+. 50-60 років — це найкращий час для того, щоб почати займатися ошибаною. Хоча була мене й бабуся-учениця 75 років. Просто чудова жінка! Вона об’їздила всю Європу, мала свій бізнес — вирощували і продавала гусей, і от знайшла творчу розраду в ошибані. Їй було непросто, бо її товстенькі пальчики навіть не входили в манікюрні ножички. Але вона вчилася, не здавалася.
А ще у моїй був практиці такий унікальний випадок: якраз перед ковідним карантином спеціально до мене на уроки з Вільнюса приїхала 80-літня бабуся і п’ять днів навчалася. 80 років, ви уявляєте?! Вона хотіла поглибити свої знання, бо вже займалася ошибаною років 10, але дуже непрофесійно, тож їй хотілося більш серйозного підходу. І знаєте, що вона мені сказала на п’ятий день, коли ми вже закінчили навчання і їй вже треба було їхати додому: «Тепер я знаю, заради чого можу ще жити». Скажіть, хіба це не прекрасно? Зараз їй 83, і ми досі постійно на зв’язку.
Узагалі багато хто, вийшовши на пенсію, страждає, не знає, чим зайнятися. Дехто взагалі думає, що життя закінчилося, бо настає купа пустих, одноманітних буднів, які нема чим заповнити. Звісно, для того, щоб відволіктися, можна подивитися серіал, почитати, зайнятися спортом, покопатися в городі, відвідати Університет третього віку, — варіантів маса, але, як на мене, ошибана – це окрема сторінка. Це дуже продуктивна релакс-програма, яка може надати нашому існуванню новий смисл, розфарбувати навколишній світ яскравими фарбами.
Займаючись ошибаною ти не тільки відпочиваєш, а ще й щось виробляєш: листівочку, картинку, кулончик. І цей свій витвір можна комусь подарувати, ним можна прикрасити будинок, можна продати врешті-решт. А ще ошибана — це мистецтво прогулянок: треба піти на вулицю, походити, познаходити й позбирати рослинки, насушити їх. Це мистецтво надзвичайно багатогранне!
І ще раз підкреслю: ошибаною може займатися буквально кожен. І літня людина, і дитина. Моя чотирирічна внучка теж із задоволенням клеїть квіточки, робить з рослинок їжачків, ялиночки тощо. І їй це дуже подобається!
— А над чим ви працюєте зараз?
— Маю нове захоплення — натюрморти. Я довго до них боялася підступитися, сумнівалася, чи в мене вийде. А зараз – це просто моя пристрасть. І людям ці роботи теж до душі.
Донедавна ми перебували евакуації за кордоном, я там теж давала уроки, проводила майстер-класи. Робила це навіть без знання мови, адже мова квітів інтернаціональна. Там я також представляла Україну на кількох фестивалях. Одягала вишиванку, брала прапорець, стрічечки і виставляла свої картини. Іноземці із задоволення все це дивляться і дивуються. У таких випадках згадую слова когось із відомих українських шоуменів про те, що не треба дивитися на наших біженців за кордоном, як на зрадників та боягузів, бо дуже часто — це посланці доброї волі. Вони показують світові, які ми, хто ми. Так, серед біженців є різні люди, але багато з них своєю роботою, своїми знаннями, своїм рівнем культури демонструють достоїнства нашої нації. Насправді українці — надзвичайні. І ми обов’язково все подолаємо й переможемо!
