Альона Попова приїхала в Ірландію на початку червня евакуаційним рейсом зі Львова. А з рідного Миколаєва виїжджала в середині квітня.
«У нас там починався жах. Військові віддали наказ, щоб жінки та діти виїжджали. Наш Корабельний район став лінією фронту. Ми сіли на автобус до Львова, яким евакуювала людей ізраїльська благодійна організація. У Львові прожила півтора місяця, працювала на швейній фабриці, хоча ніколи цим раніше не займалася. Було важко. Працювала цілий день, а отримувала зарплату 6 тисяч гривень. Цих грошей не вистачало ані на оренду житла, ані на те, щоб прогодувати дитину», — згадує жінка перші тижні евакуації.
За порадою подруги вона вирішила летіли в Ірландію. Волонтери в співпраці зі львівською адміністрацією організували такий безкоштовний трансфер для переселенців. У червні жінка з дочкою Олесею поселилися в готель містечка Маллоу за 35 кілометрів від Корка (другого за величиною міста Ірландії).
Перший курс середньої школи
Альониній дочці Олесі 13 років. Її прийняли на перший курс Davis College — середньої школи. Паралельно дівчина навчається в Україні у восьмому класі на сімейній формі. Миколаївські вчителі пішли на зустріч, сприяють тому, аби школярка могла вчасно здати контрольні роботи.
«Ірландські діти йдуть до школи в чотири роки. Але в них немає таких дитячих садочків, до яких звикли ми. Дошкільні заклади працюють там по три години й коштують недешево. А навчання з чотирьох років проходить в ігровій формі. Це дає можливість батькам принаймні пів дня працювати. У молодшій школі навчають вісім років. Маленьких дітей до школи відвозить і забирає автобус. А старші діти, які, як моя донька, з першого курсу ходять пішки. Це наразі єдина проблема, яка в нас є. Бо до школи ходити дуже далеко — майже годину пішки. Та й погода тут переважно дощова. Тому дитина часто приходить просто мокра», — каже Альона.
За її словами, у Девіс Коледжі навчання триває чотири або шість років. Після четвертого курсу успішним учням пропонують продовжити навчання на п’ятому та шостому курсах, аби потім мати можливість вступати до університету. Ті, хто завершує навчання на четвертому курсі, можуть вступати у фахові коледжі.
Навчальний рік для української школярки Олесі, як і для всіх першокурсників цього закладу, розпочався 29 серпня. Другий курс почав навчання через кілька днів, третій — ще пізніше. А четвертокурсники прийшли в стіни закладу наприкінці вересня.
«Четвертий курс тут називають «вільний рік». Діти майже не ходять до школи. Вони можуть спробувати себе в різних професіях. Роботодавці не можуть відмовити їм. Тому вони протягом цілого року працюють та їздять на екскурсії. В Ірландії працювати з 12 років — норма. Діти на канікулах десь підробляють: кафе, клінінгові компанії тощо. У 16 років вони отримують водійське посвідчення, адже відповідне навчання проходять ще в школі. Тому намагаються до того часу збирати на своє перше авто. І потім на ньому їздять в школу на останніх курсах», — говорить українка.
Допомога для малозабезпечених
Вона додає, що існують суворі правила щодо шкільної форми. Спеціальні штани, сорочку та светр носити обов’язково. Українським дітям видали таку форму безкоштовно. Місцеві діти купують. Але в Ірландії дуже розвинена соціальна програма підтримки малозабезпечених сімей. Тому діти з таких сімей отримують допомогу на її придбання.
«Бути малозабезпеченим в Ірландії дуже вигідно. Тут, якщо жінка народила трьох дітей, вона може все життя не працювати, жити лише за соціалку. Таким сім’ям видається і повне медичне страхування, і всілякі пільги, а також щорічні одноразові виплати, окрім щомісячної допомоги тощо. На дитину виплачують приблизно 350 євро на місяць. Є ще шкільна допомога, яка називається Back to School. На дитину старшу 12 років — 350 євро на рік. Вона виплачується одноразово у вересні. Ця сума покриває шкільні видатки на рік. За такою допомогою можуть звернутися батьки, які вважають, що їм вона потрібна», — зауважує Альона.
Українкам не довелося купувати канцтовари для навчання. Їх навчальний заклад придбав самостійно. На ці потреби зібрали по 10 євро. Аналогічно централізовано закуповують приладдя для виконання різноманітних проєктів і уроків образотворчого мистецтва.
Не говорять ірландською
«Навчальні дисципліни трохи відрізняються. Хімія, фізика та біологія — поєднані в один предмет, який називається science (наука — авт.). Викладається він не d теоретичній площині, а в практичній формі. Діти роблять якісь досліди, лабораторні роботи, проєкти, а теорію вчать дуже мінімально. Англійська є кожного дня, іноді двічі на день. Частина уроків такі, як у нас заняття з вивчення української мови. А є англійська, коли діти просто читають і переповідають цікаві книги: «Гаррі Поттера», «Володаря перснів». Для українців є ще два додаткові уроки на тиждень з розмовної англійської. Від вивчення ірландської мови українських дітей звільнили», — каже жінка.
Вона додає, що за час перебування в країні вона не зустріла людини, яка спілкувалася б ірландською. Усі спілкуються англійською. Але в офіційних установах, у транспорті для оголошень використовують обидві.
«Але на розмовному рівні нею не користуються. Є діти, які тут народилися, й ірландської взагалі не знають. Вони можуть щось прочитати на уроці на рівні шкільної програми, але вони не говорять», — зауважує Альона, проводячи паралелі з функціонуванням у деяких регіонах української мови.
Підручників не носять
Разом зі 100-бальною системою оцінювання в ірландській школі функціонує також буквена за системою АВС, де А — найвищий бал.
«Іспити оцінювалися за 100-бальною системою, але 50 балів — це вже дуже добре. А 80 балів — це взагалі найкращий результат. 100 балів я навіть не знаю, чи хтось набирав», — пояснює вона.
Домашніх завдань майже не задають. Якщо вони є, то мінімальні та нескладні. Учні встигають їх виконати в школі. Проте щодня школярі-першокурсники мають приблизно по дев’ять уроків.
«Олеся ходить до школи на дев’яту годину. Тому мусить виходити з дому близько восьмої. Шкільний день поділений навпіл. О 10:30 діти мають безкоштовний сніданок. Це може бути великий сендвіч, фрукти в необмеженій кількості — діти самій підходять і беруть, що хочуть і скільки хочуть, та напій на вибір. Приблизно опівдні в них велика перерва на обід. Пообідати у шкільній їдальні коштує близько 2 євро. Потім вони займаються до 15:00. Додому Олеся повертається десь о пів на п’яту. Хоча навчальний день довгий, але навантаження на учнів мінімальне», — каже Альона.
Мати дівчинки додає, що рівень англійської у школярки був досить низьким. Але завдяки англомовному середовищу дівчинка тепер спілкується майже вільно. За її спостереженнями, так само швидко адаптувалися інші українські школярі. А їх у кожному класі є по двоє — троє.
Підручники у школі видають, але батьки сплачують за їх використання оренду. Це становить приблизно 70 євро на рік. У першокурсників один великий зошит на всі предмети.
«Є ще один паперовий щоденник — дуже великий і важкий. Але не знаю, чи вони ним користуються. Бо вся інформація є в електронному застосунку. Там видно й відвідування — прогуляти дитина не має можливості. Одразу батькам на телефон приходить повідомлення, що дитина не прийшла. Але якщо є поважна причина пропуску, то батьки можуть це зазначити в тому ж застосунку», — розповідає українка.
Ані підручники, ані зошит, ані інші шкільні приладдя Олеся додому не носить. Усе це зберігається у шкільній шафці-локері.
Авторка: Світлана Шевчук
Фото: з архіву Альони Попової