У селі Ходорків, що на Житомирщині, живе пенсіонерка Любов Ярош. Коли дивишся на цю усміхнену бабусю з ясними очима, ніколи не скажеш, що їй уже 102 роки. У біографії цієї жінки було все те, що переживала за столітню історію Україна: голодомор, німецька окупація, вимушена важка праця на Донбасі, а потім – у місцевому колгоспі. А нині от – знову війна, вже друга в її житті.
«Ми мамі спочатку не казали, що почалася велика війна. Сама почула по радіо. Тоді каже нам: «Чого ж це ви мені не говорите? Там же вже війна почалася», – каже донька Галина.
Для бабусі це був справжній шок, бо добре пам’ятає, як це – жити в окупації.
За непросте життя Любов Ярош народила четверо дітей. Має семеро онуків і стільки ж правнуків. Онуки сьогодні – у війську. Правнуки теж заробляють на армію, як уміють. Уся сім’я трудиться задля перемоги. І бабуся Люба також не відстає: хоч і ходить з двома ціпками, долучається до доброї справи – плете з доньками «кікімори».
Як розповідає інша донька пані Любові, Валентина, мама з ними з першого дня: «Принесли нам мішковину розплітати, а вона й каже: давайте я буду. Показали їй. Вона погано бачить, але своїми пальчиками навпомацки по п’ять, а одного дня навіть сім штук мішків нам розплела».
Взагалі процес плетіння кропіткий та важкий. Втім, жінки готові працювати скільки треба, аби лише наблизити перемогу.
«Початок плететься знизу, береться через одну клітинку по три нитки в шаховому порядку. Потім доходимо до рукавів. Тут ми доплітаємо по дві ниточки в кожну клітинку. І капюшон іде також: в кожну клітинку по дві нитки. Сьогодні ми закінчимо третю і завтра відправляють вже. Готові кікімори везуть на фронт на Донбас, на Луганщину, у Харків, Херсон, в Одесу, Миколаїв – всіх і не перерахувати. Ніхто не каже, куди конкретно, але повезуть, щоб наші військові мали змогу замаскуватися, щоб не пробивало їх, щоб вони живі лишилися», – розповідає Валентина.
Спершу, як тільки жінки починали цю справу, манекеном для них слугували граблі, потім надягали сітки на відро.
«Коли починаєш плести маскувальні костюми, то поступово втягуєшся, — каже Галина. – День мине і вже хочеться знову плести».
А бабуся Люба додає: «Мені головне, щоб наших людей не вбивали. То я вже кажу: краще б наплести тих маскувальних костюмів, та щоб наші синочки закінчили цю війну. Щоб була вже тиша. Доньки плетуть, а я розплітаю мішковину. П’ять жмутиків роблю за день».
Щоби зробити одну «кікімору», разом трудяться з тиждень. Бабуся Люба, коли насатає багато ниток, то не йде відпочивати, а сідає поруч з дівчатами і починає співати. І повсякчас повторює:
«Дуже хочеться, щоб ця війна швидше закінчилася. Ті вороги людей стільки убивають, палять хати і хліб. Я на їх не кажу інакше як «собаки». Та навіть пси кращі за тих нелюдів. Мрію дожити до Перемоги. Щоранку встану і думаю: може вже закінчилася війна…»
Ми впевнені: бабуся Люба обов’язково побачить нашу Перемогу, адже і вона вклала в неї частку своєї праці.
Фото: Суспільне Житомир
Найстарша блогерка світу вирушила у благодійний похід для збору коштів ЗСУ
Анні Кусяк – 95 років. Її вважають найстаршою блогеркою світу. Нині жінка мешкає у Великій Британії, хоча за походженням – полячка, а роки свого дитинства та юності провела в містечку Снятині, на Івано-Франківщині. У дитинстві Анна взагалі вільно спілкувалася українською. І пам’ять про Україну не щезла в жінки з роками.
Сьогодні, коли наша країна потребує допомоги, Анна теж вирішила підтримати її, чим може: вона оголосила благодійний збір на закупівлю тактичних аптечок для військових ЗСУ. Та це не просто збір! 95-річна жінка, яка пересувається на ходунках, вирушила у піший похід на 95 кілометрів, і доки триватиме її шлях – доти буде продовжуватися збір коштів.
Про досягнення та пройдені кілометри блогерка звітує на своїй сторінці у соцмережі Instagram.
Фото з інстаграм-сторінки Анни Кусяк
Тернополянин робить для військових буржуйки зі старих балонів
Тернополянин Олег Демидась використовує свій 40-річний досвід зварювальника у благодійному напрямку – створює буржуйки для Збройних сил України.
Ідея щодо створення буржуйок для захисників належить волонтерам ГО «Асоціація Української Миротворчої Школи». Вони виставили на сторінці у Фейсбук пост про збір коштів на створення буржуйок для ЗСУ. Сила соціальних мереж спрацювала і небайдужі люди не лише підтримали фінансово, а й забезпечили матеріалами.
«Ми одразу розуміли, що створити буржуйку з нуля – дуже затратно. Адже ціни на метал чималі, а нам треба як мінімум до 10 штук. Тоді Олег Демидась запропонував взяти за основу газові балони», – розповідають волонтери.
Перетворювати звичайні газові балони на буржуйки – справа не з легких. Навіть для зварювальника з 40-річним стажем є певні складнощі. Але зі слів Олега Демидася, коли це стосується захисників, ладен і не на таке.
Металеві буржуйки є унікальними виробами, адже за допомогою них захисники можуть не лише зігрітися, а й одяг висушити і їсти зготувати.
«Я спеціально відрізав вершечок балона, щоб заварити таку рівну поверхню. Тоді вони зможуть розтопити буржуйку, а ось зверху поставити чайник, щоб закип’ятити води чи підігріти їжі собі. Ми маємо робити так, щоб один предмет був корисним одразу в кількох напрямках. Бо це ж не вдома, що все під рукою і є можливість щось докупити. А попереду осінь-зима, така функція буржуйки ой як знадобиться», – додає зварювальник.
фото: te.20minut.ua
Авторка: Світлана Довгаль