Ім’я Степана Кожум’яки незаслужено є маловідомим. А він був українським інженером мостів та автошляхів, публіцистом і мовознавцем, активним громадським діячем і борцем за українську культуру та політичні права свого народу. Близько 22 років провів у засланнях. 31 серпня виповнюється 34 роки з дня смерті Степана Демидовича.
Народився Степан Кожум’яка 4 грудня 1898 року в Новомиргороді тодішньої Херсонської губернії (нині місто в Новоукраїнському районі Кіровоградської області). 1917 року закінчив Єлисаветградські земські педагогічні курси й одержав звання народного вчителя.
Патріотична позиція юнака проявилася вже під час навчання. Він випускав рукописний журнал «Лісовий струмок». А в одному з номерів помістив допис «Більшовизм», де жорстко критикував радянський лад.
1922 року під час викладання в Новомиргороді організував з учителів редакційну колегію, почали видавати ілюстрований журнал «Перша ластівка». Політичні права українців завжди були на вістрі його пера й у центрі промов. Через це Степана Демидовича звільнили з посади завідувача 4-ї Новомиргородської школи та виключили зі Спілки вчителів. Він вважав незаконним це звільнення, адже фахових чи управлінських питань до нього не було. Вирішив шукати справедливості в Єлисаветградському відділі освіти. Там його скерували на навчання до Одеси.
У 28-річному віці Степан Кожум’яка здобув освіту на факультеті соціального виховання. Ще через два роки закінчив мовно-літературний факультет Одеського інституту народної освіти, захистивши дипломну працю «Борис Грінченко».
Окрім розвиненої ерудиції, Степан також виділявся зовнішнім виглядом і захопленнями. Ходив в національному вбранні, грав на бандурі. Крім того, ніколи не боявся відкрито висловлювати свою політичну та громадянську позицію. Навесні 1928 року перед державним іспитом, у ніч з 6 на 7 березня, його заарештували співробітники Державного політичного управління (ДПУ). На три роки Степана Кожум’яку заслали до Йошкар-Оли в росії. Диплом про освіту все ж отримав.
«Бункер Сталіна»
Заслання не зламало впевненого у своїх силах чоловіка. Повернувшись, він закінчив Харківський автошляховий інститут. Працював інженером на будівництві автошляху в Черкасах.
Лише шість років провів на свободі. У 1937-му був знову заарештований за антирадянську агітацію та пропаганду. Цього разу був засланий у Самарлаг Куйбишевської області росії. Провів там довгих десять років. Працював у концтаборі на будівництві авіазаводів, що постачали на фронт літаки І-14 та І-15. Важка робота, хвороби та моральні переживання виснажили чоловіка. Але тут його врятували глибокі знання з технології будівництва. За вказівкою високого керівництва Кожум’яку прямували на спорудження секретного об’єкта — «Бункера Сталіна». Це була спеціальна оборонна споруда в Самарі, створена для резервної евакуації всього вищого керівництва москви на чолі зі Сталіним у разі натиску німецьких військ. Підземний бункер на глибині 37 метрів спорудили 1942 року, а розсекретили лише в 1990 році.
У віці 49 років Степана Демидовича звільнили. Працював вільнонайманим робітником. Доки в 1949 році не був заарештований за політичною статтею втретє. Цього разу було довічне заслання до Красноярського краю. Навіть там не міг сидіти, склавши руки. Активно долучився до шляхового будівництва — сім років робив те, що добре вміє.
Реабілітація
Дозвіл повернутися в Україну отримав тільки після викриття культу особи Сталіна. 9 липня 1958 року своєю постановою Черкаський обласний суд Степана Кожум’яку реабілітував.
Понад 15 років він ще встиг попрацювати інженером-автошляховиком у Златополі та Новомиргороді. Під його безпосереднім керівництвом були прокладені важливі автошляхи загальною довжиною 317 кілометрів: Черкаси — Умань, Умань — Гайсин, Гайсин — Брацлав.
У 1966–1973 роках працював над проєктами та будував мости через річку Велика Вись на Кіровоградщині. Загалом збудував понад десяток мостів. Серед найбільших — 98-метровий міст у Новомиргороді.
Степан Кожум’яка не полишав і громадсько-культурного життя. Організував встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в селі Лип’янка на Черкащині. Багато листувався. Збереглося його листування з Борисом Антоненком-Давидовичем, Михайлом Стельмахом, Іваном Романченком, професором філології Володимиром Лазурським. Також публікував у пресі власні спогади з історії Новомиргородщини. Став одним з ініціаторів повернення до української абетки вилученої радянським режимом літери «ґ».
Кожум’яка завжди наполягав і доводив необхідність виокремлення України як незалежної держави, передбачив здобуття нею суверенітету. Важливе значення в його публіцистиці приділено українській інтелігенції, яка мусить чітко усвідомити своє місце в житті, твердо й повсякчас пам’ятати про обов’язки перед українським народом та суспільством.
«Інтеліґентна людина — це світло, що повинно світити навколо всіма найкращими якостями. Вона повинна вести вперед, бути зразком поступу, справедливості, свідомості, правди й краси… українська інтеліґенція повинна грудьми стати за мовні права свого народу», — писав він.
Помер Степан Кожум’яка 31 серпня 1989 року у віці 91 року. Похований у Новомиргороді на центральному кладовищі.
Авторка: Світлана Шевчук, фото: вікіпедія