Навчання за обміном: українські студенти продовжують освіту в Литві

Група студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого з початку активних воєнних дій поїхала навчатися до Литви. Першокурсниця і майбутня режисерка ігрового кіно Вікторія Дуднік із Хмельницького розповіла «Пенсійному кур’єрові», як їм вдалося отримати можливість навчання закордоном, і які враження справила країна, що гостинно прийняло багатьох українців.

«Студрада нашого університету з початку повномасштабного вторгнення у телеграмі ділилася інформацією щодо закордонних університетів, які можуть нас прийняти за обміном. Одним із таких була Литовська академія музики і театру у Вільнюсі. Я і шестеро моїх однокурсників вирішили їхати. Студрада надала нам бланки, ми їх заповнили англійською і разом із фото студентських квитків надіслали на електронну пошту закладу. За тиждень нас зарахували. Також там вже було кілька студентів-звукорежисерів та акторів з Карпенка, які приїхали раніше», – розповідає Вікторія.

Пригоди почалися вже на польському кордоні, адже молодь не врахувала, що неповнолітніх громадян до 18 років Польща без батьків чи опікунів не пропустить.

«Наш автобус «Львів-Варшава» близько п’яти годин тримали на польському кордоні, тому що троє пасажирів, у тому числі і я, є неповнолітніми. Але нам пішли назустріч. Серед ночі моя мама написала заяву про надання права опіки наді мною моїй повнолітній однокурсниці, сфотографувала її та свій паспорт і надіслала. Так само зробили й батьки інших двох хлопців. У результаті, дев’ятнадцятирічна дівчина отримала опіку над трьома друзями», – ділиться Вікторія.

У Вільнюсі студентів зареєстрували та надали житло в гуртожитку університету. Нині вони завершують навчання у другому семестрі. За умовами програми обміну можуть залишитися ще на один семестр, потім повернуться до свого вишу. Для студентів-режисерів створили окрему групу, а от українські студенти-актори навчаються з литовцями. Після обміну молодь повернеться до свого університету з документом про кількість пройдених тем.

«На нас цього семестру намагалися не створювати тиск у вигляді екзаменів чи заліків, тому нам просто прочитали програму без оцінювання. Але, якщо ми захочемо залишитися ще на семестр, тоді вже будуть оцінки», – зауважує студентка.

Студентів зарахували на державну форму, вони отримують стипендію. Проте проживання в гуртожитку оплатили. Живуть по троє в кімнаті.

«Була цікава ситуація у гуртожитку. На мою кімнату написали колективно п’ять заяв з поверху. Причиною було «гучне хлопання дверей та високодецибельний сміх». Хоча ніхто до нас не підходив та не казав, що ми комусь заважаємо. Ми про це дізнались тільки від комендантки. Виявляється, у литовських студентів не прийнято активно спілкуватися, сміятися у своїх кімнатах після пар. Вони дуже цінують свій особистий простір. Коли ми розповіли про наш студентський побут, вони його порівняли з історіями радянського досвіду їхніх батьків. Ситуацію вирішили, адже ми поважаємо їхні правила», – говорить дівчина.

За її словами, литовці добре володіють англійською, тому для українських студентів це можливість покращити свої навики. Люди старшого покоління знають російську, молодь – ні.

«Більшість викладачів знає російську, але ми намагаємось її використовувати тоді, коли не знаємо, як висловити думку англійською. Так само у громадських місцях: переходимо на російську, коли нас не розуміють англійською. Із того, що помітила, тут немає яскравої національної ідентичності, тут європейці. Проте зараз українських прапорів в країні більше, ніж у нас. Вони дуже нас підтримують і ми намагаємося бути вдячними», – зауважує студентка.

Вікторія визнає, що литовський університет дає більше можливостей для навчання завдяки технічному та матеріальному забезпеченню: апаратурі, реквізиту, кошторису на студентські зйомки.

«Я б тут хотіла залишитись, однак, відчувається різниця менталітетів. Одного разу ми показали студентам фільм мого майстра з Карпенка «Толоку», який розповідає про історію української землі і скільки всього вона витерпіла. Вони нічого не зрозуміли: ні жартів, ні символів. Одна студентка у мене запитала: «А до чого тут стільки страждань?». Вона, як і всі інші, не знала, що така українська історія. Можливо, мій універ в Києві і має менше можливостей, але він дає неймовірні зв’язки та людей у гуртожитку, підтекст яких ти розумієш, бо знаєш, що вони з України», – каже Вікторія.

Газета «Пенсійний кур’єр»№25 (995) від 24 червня 2022 року, фото надане Вікторією Дуднік

Читайте також: «Шкільна освіта в Україні та Польщі: українська емігрантка розповіла про відмінності».

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Схожі новини