Згідно з останніми даними, понад 1,3 мільйони українців депортовано до росії. В тому числі 232 тисячі дітей. Чимало з них залишаються на території рф, однак іншим вдається вибратись. Пощастило це зробити і сім’ї Юлії Єрьоменко з Маріуполя. Зараз вони у Чехії. Хоча до останнього сподівались, що повернуться у місто. Покидали Маріуполь у напрямку так званої «ДНР» у розбитій машині без вікон: іншого вибору і транспорту не було. На збори їм дали 10 хвилин.
Переживши обстріли, фільтраційний табір, довгу дорогу через пів росії, щоб вибратись до Європи, Юлія до цих пір не може стримати сліз. Спогади про не таке давнє минуле ще болючі.
З початку березня майже три тижні сім’я разом з іншими мешканцями жили у підвалі свого будинку: Юлія з чоловіком, 13-літньою донькою, старенькими батьками та колегою-лікаркою. Юля за фахом медсестра, працювала у 4-ій міській лікарні Маріуполя. Розповідає, що до 2 березня ще їздила на роботу. В ніч на 3 березня почались сильні обстріли і з тих пір з підвалу вони виходили лише за крайньої необхідності.
«Єдиний раз, коли ми покинули сховище надовго, – 4 березня. Нам повідомили, що сильно розбомбили площу, де жили мої батьки. На свій страх і ризик ми поїхали туди. Як дісталися, побачили великі вибоїни на вулиці, а передньої частини будинку взагалі не було. Було дуже страшно, бо ми не знали, де були батьки. І в цей час ми побачили, як вони виходять з підвалу. Вони навіть у дім не зайшли – ми їх посадили в машину і забрали до себе», — пригадує Юля.
Ми спілкуємось з Юлею онлайн. Після спогадів вона ненадовго замовкає, стримуючи сльози. По хвилі продовжує. Розповідає про їхній побут в часи життя у підвалі: їжу готували на вогні перед будинком. Збирали сніг і кілька разів його кип’ятили. Льодом обкладали продукти, щоб подовжити термін їх придатності. Відходити далеко від під’їзду боялись: а раптом не встигнуть заскочити у підвал.
«Будинки поруч розбомбили 16 і 17 березня. Прилетів снаряд і в наш будинок – половини вже не було. Зруйнувались перекриття, але дивом вціліла бабуся, яка жила в одній з квартир. Вона так і стояла, тримаючись за раковину у ванній, коли її знайшли», — розповідає.
Покинути місто за 10 хвилин
Чеченці з’явились у їхньому дворі 23 травня вранці. Це був початок депортації. Перелякані мешканці розбомбленого будинку почули одне: у них є 10 хвилин, щоб покинути територію перед її зачисткою.
«Ми ні про що не подумали і жодних речей не взяли, у батьків та в нас були лише сумки з документами. Моя машина була в такому стані, що ми думали, вона не поїде – побита осколками, повністю без вікон. Однак, ми в неї так і завантажились – я з чоловіком і донькою, батьки, колега і два кота в переносках — і поїхали. Перед тим за кілька днів ми хотіли вибратися на підконтрольну Україні територію. Але по набережній уже неможливо було проїхати. Те просто не передати словами: трупи на узбіччі, покинуті машини. Тому отак 23 числа примусово ми покинули свій дім», — каже жінка.
У Безіменному (село у Новоазовському районі Донеччини) сім’я мала пройти фільтрацію: огляд, фотографування, зняття відбитків. Там же видавали дозвіл на пересування в «ДНР».
«Я розуміла, що машина розбита і шість осіб у ній просто не зможуть висидіти. Тому ми попросили волонтерів, щоб батьків, нашу доньку і колегу забрали в наметове містечко. Ми ж з чоловіком так і ночували майже 12 діб при морозі в 11 градусів в розбитій машині на трасі, бо черга була колосальна. Саму перевірку потім ми досить швидко пройшли. Хоча було дуже страшно це пережити. Чоловіка відпустили, батька не перевіряли, йому 75 років. Перевірили мене, маму і колегу», — каже Юля.
Без дозволу на пересування по «ДНР» сім’я не змогла б далі поїхати. Хоча, за словами Юлії, «дозвіл» — це звичайний клаптик паперу, на якому стоїть печатка і дата проходження перевірки.
«Ми хотіли спробувати вибратись в Україну. Нам сказали, що є одна дорога і назвали села, через які можна проїхати. Однак, попередили: краще цього не робити. Бо з тими, хто поїхав, часто обривався зв’язок, розповідали, що могли розстріляти будь-яку машину, яка їхала тією дорогою. Тому ми не стали ризикувати. Ми розуміли, що єдиний шанс – це Європа, щоб потім можна було повернутись в Україну», — пригадує Юля.
Через дві митниці до росії
Для виїзду з так званої «ДНР» необхідно пройти митницю. Однак, за словами Юлії, вона не надто велика. Перевірку пройшли за півгодини. Значно серйозніша перевірка була на митниці при в’їзді на території росії. Там довелось стояти 8 годин.
«На той момент, коли ми були у фільтраційному таборі, переправляли по території росії лише тих, хто хотів там залишитись. Ми навпаки: тримались віддалік, старались ні з ким не контактувати. Ми як тільки пройшли фільтрацію і змогли підкупити продуктів, одразу поїхали», — розповідає жінка.
Сім’я поїхала до російського Ростова-на-Дону, де змогли поставити вікна в машину. У Москві у батьків Юлії були друзі дитинства, в яких вони зупинились. А вже за 2 дні купили білети до столиці Чехії Праги. Однак, батьки Юлі змушені були залишились в Москві: для них дорога виявилась надто важкою. Вони потребували відпочинку. Тепер Юлія думає, як їх забрати до себе.
«Ви не уявляєте, яке це було щастя, коли ми сіли в автобус і зрозуміли, що через дві доби ми будемо в тиші. Хоча неподалік від нашого дому у Празі аеропорт і літаки літають гучно і часто. Ми в перший тиждень присідали від їхнього гуркоту, люди на нас озирались. Бо кожен літак, що пролітав над нами в Маріуполі, залишав слід – або розбомблений будинок, або засипане бомбосховище. Ми мабуть ніколи в житті не забудемо те, що пережили».
Після приїзду до Праги, сім’я Юлії отримала мультивізу на рік, медичну страховку та щомісячну допомогу. На кожного члена сім’ї отримуватимуть по 5 тисяч крон протягом 5 місяців. Це близько 7 тисяч гривень. За словами Юлії це дуже невеликі кошти, однак допомагають волонтери, які привезли сім’ї посуд, мікрохвильовку та інші речі. Водночас в країні через наплив мігрантів важко з роботою. Чехія прийняла близько 500 тисяч осіб, що є дуже багато для країни. Робочих місць мало і скрізь потрібно знати чеську мову. Мінімальна зарплата – близько 11-12 тис крон на руки.
Куди звертатись в разі депортації
Наразі між Україною та росією дипломатичні звязки розірвано і представництво України в Росії не працює. Українцям, які хочуть виїхати з Росії, в першу чергу необхідно звертатися на гарячу лінію МЗС +38 044 238 15 88. Або – до посольств України сусідніх державах або державах можливого транзитного проїзду:
Посольство України в Естонській Республіці
тел.: +372 6015 835, +372 5887 4477
Електронна пошта: [email protected], [email protected]
Посольство України в Латвійській Республіці
тел.: +371 2923 9262, +371 6733 2956
Електронна пошта: [email protected]
Посольство України в Республіці Білорусь
тел.: +375 25 603 11 84, +375 17 283 19 58; +375 17 283 19 59
електронна пошта: [email protected], [email protected]
Посольство України в Грузії
тел.: +995 32 231 11 61, +995 32 231 14 54, +995 595 08 22 88
Електронна пошта: [email protected]
Посольство України в Азербайджанській Республіці
тел.: +994 50 255 75 18, +994 50 255 75 05
Електронна пошта: [email protected]
Посольство України в Республіці Казахстан
тел.: +7 71 7257 7025, +7 70 5755 6610
Електронна пошта: [email protected], [email protected]
Посольство України в Республіці Фінляндія
тел.: +358 92 289 00 71, +358 92 289 00 72, +358 404719200
Електронна пошта: [email protected]
Посольство України в Китайській Народній Республіці
тел.: +86 10 6532 6783, +86 1370 1230 647
Електронна пошта: [email protected], [email protected]
Посольство України в Республіці Вірменія
тел.: +374 1025 6541, +374 7710 0273
Електронна пошта: [email protected]
Посольство України в Литовській Республіці
тел.: 370 5233 0782, +370 6555 0194
Електронна пошта: [email protected], [email protected]
Посольство України в Республіці Польща
тел.: +48 698 608 837
Електронна пошта: [email protected]
Консульство України в Гданську
тел.: +48 5834 606 90, +48 6076 543 33
Електронна пошта: [email protected]
Посольство України в Турецькій Республіці
тел.: +90 539 550 98 98, +90 312 442 15 93, +90 312 442 16 58
Електронна пошта: [email protected], [email protected]
Газета «Пенсійний кур’єр» №21 (991) від 27 травня 2022 року
Читайте також: «Як облаштуватись у Польщі: українка першої хвилі еміграції з Донбасу ділиться досвідом».