Політичний аналітик, народний депутат III, IV, V, VI скликань, син відомого українського політика та громадського діяча В’ячеслава Чорновола Тарас Чорновіл дивиться на історію України через призму створення нації. На його думку, насправді поворотним в історії країни виявився тільки 2022 рік, тобто зовнішній фактор. Хоча називає і невикористані шанси – три моменти, які могли бути зламними в історії, але не сталися. Про те, як могла скластись історія України, роль особистості в історії, зокрема, його батька, «Пенсійний кур’єр» поспілкувався з політиком.
– Які події ви вважаєте поворотними в історії незалежної України і чому саме їх?
– Для багатьох країн, які недавно отримали незалежність, переломним моментом їх історії є сам факт отримання незалежності. Але Україна випала з цього списку. У нас отримання незалежності, яке готувалося багатьма поколіннями, за яке пролито море крові, насправді відбулося з компромісом із силами минулого. І вони на довгі роки зберегли контроль над країною. Суспільство також виявилося неготовим до кардинальних змін. Всі розуміли, що Радянський Союз розвалився, але ми в країні продовжували будувати маленький радянський союз з усіма його ознаками. Це був той негатив, який не дав нам можливості жорстко, кардинально змінити розвиток країни і швидко стартувати в 1991 році, як це відбулося з деякими нашими сусідами.
Для нас не незалежність стала кардинальним переломним моментом. Дуже би хотілося на це зважати, і це в певні моменти саме так виглядало, що тих кілька революцій, які в нас відбувалися, теж стали переломними моментами. Починаючи від Революції на граніті ще до отримання незалежності і закінчуючи Революцією гідності. Вони були дійсно дуже переломними, дуже важливими, вони кардинально багато що поміняли.
– Але все одно ви їх не вважаєте до кінця переломними?
– Так, бо не відбулося одного моменту, який називається «незворотність змін». Після Революції гідності особливо та й після Помаранчевої революції зміни, здавалося, були просто колосальні. Але незворотності нема, тому що не вичистилися до кінця всі еліти від старого мислення, бажання жити по-старому.
Хоча останнім часом була дуже серйозна боротьба і проти корупції і проти всіх старих негативних речей, але суспільство було готове до певного реваншу. Тобто суспільство нормально сприймало повернення назад.
– Що ж тоді українці можуть вважати переломним моментом?
– Мені здається, переломними моментами – і першим і другим – став зовнішній фактор: вторгнення російської федерації на територію України. У 2014 році факт вторгнення і протидія російській агресії відбувалися як пряме продовження Революції гідності. Це десь підготувало суспільство, принаймні певну його елітну частину, зав’язану на військових, на волонтерах, на людях, які були в активному громадянському житті, певну частину політиків до того, що треба кардинально змінювати все в країні. На 100% робити західний вибір, на 100% тримати курс в ЄС і НАТО, на 100% – піднімати питання національної ідентичності і мови тощо.
Проте сталося ось це масоване страшне вторгнення, страшна дикість, жорстокість і руйнування. Особливо показово, що, в першу чергу, це прийшло саме до тих міст, де найбільше була готовність жити по-строму, де дуже часто голосували за проросійські, за реваншистські сили.
Мені здається переломним моментом став цей зовнішній фактор, який допоміг не тільки певній елітарній частині суспільства, а всьому народу України зрозуміти, що не може бути повернення назад. Тому це, мабуть, погано, що не внутрішні сили суспільства, а зовнішні фактори штовхають країну до кардинального перелому.
– Суспільство мало позбутися ілюзій?
– Так, мало позбутись ілюзій щодо можливості жити по-старому, існування тез про народи-брати, можливості зберігати в себе залишки певних радянських атавізмів. Отже, зараз я бачу певні підстави для невідворотності. Як не сумно, але саме такий трагічний зовнішній фактор став основним переломним моментом.
– Чи могла б піти історія по іншому, якби не сталася трагедія з вашим батьком?
(В’ячеслав Чорновіл – український політик, громадський діяч, публіцист, політичний в’язень СРСР. Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. В 1992 році посів друге місце на перших виборах президента України. В 1999 році загинув в автокатастрофі. Існує версія, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах)
– Історія України завжди могла піти по-іншому. Мені здається перший переломний момент міг бути ще в 1991 році під час президентських виборів. Але ми не знаємо, які насправді були їх результати. Паралельні спроби підрахунку голосів показували, що мав бути другий тур, все могло бути по-іншому (Під час президентських виборів Леонід Кравчук переміг у першому турі голосування, набравши більше 50% голосів виборців – ред.). Виборчий закон того часу не передбачав в комісіях представників від політичних сил, не було нормальної діяльності спостерігачів.
Ми мали приклади в деяких районах, де вдалося перевірити, що фальшування доходило до 70% . На той момент виборів як таких не було, а результат, який зафіксували, передбачив консервацію. Мені здається 1991 рік – перший злам, який можна було зробити.
– Виходить, у вашого батька були реальні шанси на перемогу…
– Є ті, хто кажуть, що якби тоді на відміну від Кравчука прийшов до влади Чорновіл, то розкололася б держава, що він був мітинговим лідером. Але є інші аргументи. По-перше, у Чорновола на той момент були дуже добрі стосунки з російським демократичним середовищем, яке прийшло до влади, – від Єльцина до Собчака. У нас розколи в країні і сепаратизм діють тільки тоді, коли втручається москва. Я думаю, що йому б вдалося це погасити дуже швидко.
По-друге, чи він мітинговий лідер? Наведу одну цитату. Вацлав Гавел, мабуть, найвідоміший і найавторитетніший президент центральної Європи, на початку 90-х, будучи президентом Чехії, запросив до себе в президентський палац в Прагу низку свої друзів, дисидентів, правозахисників з колишніх соціалістичних країн. Там, виступаючи перед ними, сказав дослівно: «Дуже багато з нас в 90-му році – літературні критики, драматурги, письменники, – які сиділи в тюрмах, раптом стали президентами своїх країн. Ми всі виявилися абсолютно неготовими для цієї місії. Нам доводилося вчитися на ходу. Серед нас був один єдиний, якого ми побачили, що він був готовий керувати країною, але його не обрали в своїй державі». Це було про В’ячеслава Чорновола. Вацлав Гавел визнав його реальні можливості і вміння.
– Якими ви бачите потенційні другий і третій злами в історії України?
Другий злам міг відбутись у 1992 році. Про нього ніхто не згадує. Якраз В’ячеслав Чорновіл був ініціатором негайного розпуску Верховної Ради. Вона була обрана в іншій державі – в СРСР. Тоді б одразу була кардинальна зміна переходу від комуністичних до демократичної сил. Але його ідею не підтримали тоді самі ж демократи.
Третій злам міг статися в 1999 році, коли були чергові президентські вибори. Багато хто говорив, що у батька не було шансів. Але проводилися альтернативні опитування, згідно з якими виходила вражаюча картина. В другий тур могли вийти не Кучма і Симоненко (Петро Симоненко – лідкр Комуністичної партії України – ред.), а Чорновіл і Мороз (Олександр Мороз – лідер Соціалістичної партії України – ред.). Зміна могла бути кардинальна.
Ось щонайменше три моменти, коли історія країни могла піти інакше. В двох моментах спрацював суб’єктивний фактор, в третьому, нажаль, об’єктивний – В’ячеслава Чорновола вбили. Роль особи в історії теж має своє серйозне значення. Її ніколи не можна абсолютизувати, але вона важлива.
Автор: Сергій Коробкін, фото з фейсбук-сторінки Тараса Чорновола