Сумська область стала одним з тих регіонів, що першим зустрів російські війська після повномасштабного вторгнення. Що сталось з пенсійною службою регіону? Як працювали пенсійники в умовах постійних обстрілів, як вирішували питання призначення, нарахування та доставки пенсій? Про це очільниця Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Тетяна Зленко розповіла «Пенсійному кур’єру».
— Сумщина певний час була під прицільним вогнем окупантів. Як тоді працювала пенсійна служба області?
— Ви знаєте, пенсійна служба Сумщини ні на день не припиняла свою діяльність: ні під бомбами, ні під градами, ні з танками. У стислі терміни потрібно було приймати дуже швидкі та ефективні рішення, перелаштовувати роботу так, щоб, з одного боку, була задіяна оптимально-мінімальна кількість людей, а з іншого — забезпечена надійна дислокація та організація усіх процесів. І я вважаю, що цей іспит пенсійна система склала на відмінно, тому що понад 300 тисяч пенсіонерів Сумщини не відчули затримки з фінансування виплат. Понад те: пенсіонери одержали усі заплановані перерахунки на рівні мирних місяців. Це наше найголовніше досягнення.
— А отой перший день, 24 лютого, яким він залишився в пам’яті? Чи багато фахівців вже не вийшло на роботу?
— Спочатку всі залишалися на місцях. Із Сум ніхто не виїжджав, бо навіть не було такої можливості. У перший день о 10—11 годині ранку ми з керівниками управління створили штаб, відпрацювали варіанти, як технічно будемо виконувати свої функції. Спланували декілька локацій, скомплектували кілька робочих груп на різні випадки — на випадок втрати світла, зв’язку, приміщення, — і вже о пів на другу МНС-ники нас повідомили, що танки стоять біля Сум. Нам сказали: ми не знаємо планів і намірів ворога, розпускайте людей, адже спочатку може відбутися штурм державних установ, а по цивільних об’єктах, можливо, стріляти не будуть. Отак ми й розійшлися по домівках. А о четвертій годині танки вже ходили по місту, і бої вже були на усіх напрямках.
— І в таких обставинах ставка була зроблена на дистанційну роботу, так?
— Так, «дякуючи» ковіду, у нас вже був досвід роботи в аврально-шоковому режимі, коли треба було, аби уникнути поширення хвороби серед працівників, звести до мінімуму спілкування з клієнтом, але при цьому безперебійно надавати послуги з виплат і призначень пенсії. Тож завдяки дистанційній роботі виробничі процеси тривали постійно: хтось працював вдома, хтось у підвалах, в укриттях.
— Які проблеми виникали і як вдавалось їх вирішувати?
— Особливість була в тому, що всі шляхи та під’їзди до нас були перекриті ворогом, не було комунікації з іншими регіонами України та іншими територіальними точками області. Треба було вирішувати надскладні завдання: як завезти готівку в регіон, як відправити надруковані виплатні відомості та гроші в кожен населений пункт. Тобто потрібно було визначити безпекові коридори, як територіальні, так і часові, дати відповіді на питання: де і коли можна працювати. Ми вивчали безпечні маршрути, визначали, в які години з найменшим ризиком можна «ухватити» той час, щоб встигнути виконати всі свої операції. Для цього обмінювалися інформацією, спостерігали, досліджували ситуацію, аналізували, як доба від доби складається тенденція з обстрілами, з бомбардуванням, і відповідно, діяли.
Щоб безпечно доставити пенсію до сіл і селищ області потрібно було розгорнути цілу спецоперацію. Важливо було скоординувати дію військової адміністрації, наших партнерів — пошти і банків. Не завжди виходило довезти пенсію з першого, другого, третього, а то й четвертого разу. Траплялося, виїхали — і повернулися назад, бо попереду бій. Добре, що дуже швидко було ухвалене рішення про продовження термінів з виплати і доставки пенсії для пошти. Це значно спростило наше завдання.
Ще один виклик, який довелося долати: де взяти готівку. Довезти її було нізвідки. Треба було підключити бізнес, скоординувати дії так, щоб наповнювались місцеві банківські відділення й поповнювались банкомати. Тому постанова щодо фінансування пенсій наперед, яка з’явилася дуже оперативно з ініціативи Пенсійного фонду, дуже нас підтримала. В результаті всіх заходів відсоток недоставки був приблизно таким, як завжди, коли поштар просто приходить додому і не застає пенсіонера. Ураховуючи, що частина населення виїхала, – це чудовий результат.
— Знаємо, що регіони допомагали один одному в «найгарячіші» місяці. Хто підтримував Сумщину?
— Дійсно, у нас був «страховочний» варіант роботи, де одна область підстраховувала іншу на випадок непередбачуваних обставин. Нам допомагала Полтавщина. І коли ми знали, що, скажімо, з третьої чи п’ятої години у нас бомбардування або не буде світла, то ми попереджали про це колег. Вони швидко підхоплювали естафету і робили необхідні операції. Інші ж райони, до яких виїхали працівники з дітьми, — приймали наших фахівців на роботу, де вони хотіли бути потрібними. Принагідно, хочу подякувати колегам за дружнє плече і підтримку!
— Чи багато приміщень Пенсійного фонду в Сумській області постраждало? Як працюють сьогодні там, де пошкоджені будівлі?
— Насправді у нас постраждало тільки приміщення в Тростянці. Це місто стало нашою сумською Бучею. Тут людей убивали, ґвалтували, знущалися, трощили машини, ходили по домах. А в приміщенні Пенсійного фонду ворог дислокувався. Вони там ночували, жили, їли, пили. На порозі взагалі поставили танк, щоб туди й миша не проскочила. Начальниця місцевого територіального відділу, сервісного центру Пенсійного фонду розповідає, що ніколи не забуде, як рашисти зайшли до неї додому, поставили на стіл гранату, і, поклавши руку на чеку, проводили допит. У місті був страшенний пресинг. Люди крадькома, якимись таємними стежками, під ризиком смерті пробиралися один до одного, передавали їжу. Потайки включали генератори, бо вони шуміли, щоб підзарядити телефони, аби хоч якось давати про себе знати.
— Ми були у Бородянці, де росіяни теж жили в приміщенні Пенсійного фонду, а відступаючи – спалили його до тла. Що вони залишили після себе у вас?
— Наше приміщення постраждало від обстрілів — були розбиті вікна, посічені стіни. Хоча в середині «освободитєлі» нагидили знатно: порізали, порозпорошували дивани, потрощили інші меблі, порозбивали техніку, навіть не переслідуючи мету забрати, просто порозкурочували, аби наробити шкоди. Познущались. Забрали лише новенькі комп’ютери.
Але знаєте, дуже приємно, що з усіх державних органів влади у Тростянці наш сервісний центр відновив свою роботу найпершим — вже 6 квітня. Ще ні місцева рада не збиралась, ні ЦНАПи, ні банки, ні управління соцзахисту не працювали, а ми уже приймали людей. Буквально в перший день, як тільки звільнили місто від ворога (26 березня – ред.), керівниця теруправління вже хотіла потрапити в приміщення. Я її по телефону тримала, просила дочекатися, поки будівлю не перевірять на наявність мін рятувальники. І коли 1 квітня ми з командою підтримки привезли туди гуманітарну допомогу, комп’ютерну техніку, дівчата вже навіть прибрати встигли й підлогу помити. Та оскільки приміщення було з вибитими вікнами, то в кінці робочого дня працівники відносили в поліцію комп’ютерну техніку на зберігання, а потім кожного ранку забирали назад. Тому ми старалися швиденько-швиденько повставляти вікна і відновити надання послуг.
— А легендарна Охтирка. Якою ситуація була і є зараз там?
— Сервісний центр у Охтирці теж на певний час призупиняв роботу, бо там взагалі не було безпекового вікна. В Охтирці наші хлопці дали ворогу такого прочухана, що, можна сказати, просто його зганьбили. І ті, від злості, гатили по Охтирці просто із всього, що було. Там дуже багато руйнувань: і адміністративних приміщень, і житла, чимало наших фахівців втратили домівки. А от приміщення теруправління Фонду, дякувати Богу, уціліло. Водночас, незламні охтирчани відновили прийом 17 березня і продовжують працювати, як в мирний час.
— Скажіть, що вам допомагало у найскладніші часи триматися, не втрачати присутність духу?
— Люди. Якась неймовірна єдність. Якщо треба було щось робити — кожен готовий був перекрити будь-яку ділянку. Розумієте, кожному були підвладні будь-які напрямки і навантаження. От в цьому іспиті долі люди — головне надбання. Взагалі ми були як одна велика пенсійна сім’я: якщо хтось десь купував продукти, — то на всіх. А ви б знали, яка тоді в нас була енергія! Встигали все! І працювати, і хлопців на блокпостах підгодовувати, і сітки плести. Ще й до будинку-інтернату, який під нашим патронатом, дівчата ходили: їсти готували, курей патрали, взагалі, допомагали усім, чим тільки могли. Взагалі багато таких рис у людей відкривалося, які були дуже приємні для мене, як для керівника і просто для людини.
— Цікаво ще таке: чи помітна різниця між тим, з чим ішли люди до пенсійної служби до вторгнення, й уже після навали?
— Якщо порівнювати воєнні часи, й мирні часи, то в очі кидається те, що коли над країною нависла така страшна загроза, люди стали з більшим розумінням ставитися до можливості держави задовольнити їхні фінансові потреби. Сьогодні і скарг поменшало, і звинувачень, і безпідставного емоційного невдоволення, яке виникає, тільки тому, що наше уявлення про якісь законодавчі засади не збігається з реальним станом справ. Мені здається, всі ми почали розуміти банальну річ: при всіх недоліках і прорахунках, ми створили непогану державу. Нещодавно ми святкували День Конституції. Так от, наш Основний Закон допускає, що у воєнний час конституційні права громадян на пенсійне забезпечення можуть бути порушені. Тобто, за великим рахунком, держава могла б пенсії зараз не платити або якось обмежувати ці виплати. А у нас не те, що всі пенсії виплачуються вчасно, вони ще й підвищуються, і перерахунки проводяться. Вважаю, це дуже показовий момент.
А ще, знаєте, для багатьох людей, і не тільки пенсіонерів, ми були таким собі барометром. Вони приходили, бачили, що ми працюємо і ніби заспокоювалися: ага, ви тут, на місці, значить, усе добре. Вони міряли по нас годинник. Для громади це було психологічно надважливо, що ми працювали. У нас гаряча телефонна лінія функціонувала взагалі цілодобово з перших днів, вона й досі працює без вихідних.
— Гаряча лінія, інші сучасні сервіси, це все людям спрощує доступ до пенсійних послуг. Чи багато пенсіонерів Сумщини нині користуються електронними ресурсами Фонду?
— У нас фактично половина населення області зареєстрована на веб-порталі Пенсійного фонду. Це результат нашої планомірної роботи, що триває багато років поспіль. І зараз динаміка розвитку сервісів показала, що це — необхідність сьогодення. Адже нині дистанційно, не виходячи з дому, тобі можуть призначити пенсію. Треба лише відсканувати документи і спрямувати їх до Пенсійного фонду. І це сервіс, якого часто нема навіть в прогресивній Європі. Наші люди, які туди евакуювалися, подекуди довгенько чекають своїх міграційних виплат і стоять за ними в чергах. А у нас онлайн протягом 10 днів можна призначити пенсію. А у мирні часи середній термін призначення взагалі був 5,5—7 днів.
— Виплачувати і, тим паче, підвищувати пенсії важко, коли пустіє скарбниця Фонду. Як, зважаючи на війну, сьогодні сплачується соціальний внесок?
— У нашій області, зрозуміло, є підприємства, що припинили свою діяльність. Багато з них зруйновані, є такі, що перемістилися в інші регіони, або чиє майно і рух капіталу під арештами, бо вони мають російських власників. Загалом просідання по фонду оплати праці спостерігається десь на рівні 20%. Це, зважаючи ще й на те, що малий і середній бізнес теж, можливо, призупинив діяльність, бо із сім’ями евакуювався в безпечніші регіони. Тобто, думаю, це не кінцеві втрати, а все ж тимчасові. Водночас хочу зазначити, що той бізнес, який наразі працює, здебільшого, працює відкрито: великих зловживань з боку підприємців сьогодні немає, не можна сказати, що іде ігнорування свого обов’язку. Дуже сподіваюся, що після встановлення миру — виробництва відновлять свою діяльність і наберуть ще більші оберти і потужності.
— Існує ще проблема втрачених документів. Наскільки це сьогодні актуально для Сумщини?
— Ця проблема актуальна для всієї України. Актуальною вона була і в мирні часи, а сьогодні – то й поготів. І тут знову ж, мені здається, можна очікувати на гнучкі рішення держави. Тим паче, ми йдемо до режиму роботи без паперів, що передбачає запровадження електронного документообігу в усіх державних установах. Якщо ж втрачено трудову книжку, то є альтернативні варіанти підтвердження стажу. Тобто усі ці проблеми вирішуються. І я впевнена, що фахівці пенсійної служби докладатимуть усіх зусиль, аби допомогти людям, — робитимуть запити, комунікуватимуть із іншими організаціями. От у нас буквально нещодавно була історія, коли пенсіонер з Маріуполя ще перед війною отримав відмову в призначенні пенсії, бо у трудовій книжці були некоректні записи. Після повномасштабного вторгнення він евакуювався за кордон. До нас звернулася його донька, і ми буквально під диктовку допомогли зареєструватися йому на вебпорталі, зробили відповідні запити і маємо щасливий результат — людина з пенсією. Отак, незважаючи на війну і кордони, права людини були відновлені і забезпечені. Це ще один приклад того, що система працює, система витримала. І сталося це тому, що багато років вона працювала над тим, аби бути зручною клієнту, а надскладний іспит війною підтвердив її здатність бути корисною кожній людині.
Читайте також: «Я відкриваю пенсійну справу і читаю її, як роман», – заступниця ГУ ПФУ у Київській області Галина Колошмай.