210 років тому, в червні 1812-го, Наполеон перетнув кордон Росії і в імперії розпочалася так звана Вітчизняна війна. Про події цієї війни більшість із нас знає із шкільних підручників. А вивчали історію ми тоді під «великодержавним російським соусом». Які ж наміри щодо України мав у цій війні Наполеон? Версій, існує чимало. Поговоримо про найбільш популярні.
Козацька держава Наполеоніда
У вітчизняній історіографії існує версія про те, що французький імператор, усвідомлюючи особливість козацького краю, планував створити на наших теренах незалежну, але, певна річ, союзну Франції державу. Автором такої точки зору є діаспорний історик Ілько Борщак, який ще 1937 року видав у Парижі монографію «Наполеон і Україна».
Тези й висновки цієї праці ґрунтуються на вивченні архівів міністерства закордонних справ Франції. Зокрема, одним із незаперечних доказів своєї концепції історик вважав документ із довжелезною назвою «Оцінка безпосередніх сил, якими зможе послужитися Польща за її цілісності, а також її кордонів виключно з погляду їх військового значення» (для зручності іменуватимемо його меморандумом). Автором цього меморандуму Ілько Борщак вважав Александра-Моріса, графа д’Отріва – французького дипломата і багаторічного директора архіву міністерства закордонних справ. Він ніби презентував своє творіння Наполеону наприкінці 1811 року, коли імператор велів надати інформацію про Росію та її володіння.
Про що ж ішлося в тій доповіді? Про фантастичні речі. Наприклад, було запропоновано створити Польську державу від Двіни до Дніпра, а на схід від неї – низку військових князівств, зокрема, Чернігівське і Полтавське (замість однойменних губерній). А від Катеринослава до Азовського моря мала постати ціла козацька держава, яка б називалася Наполеоніда – на противагу топоніму Таврида. Ці військово-політичні утворення мали стати бар’єром між Європою та азійською Росією.
Цікаво, що автор меморандуму виявляв величезні симпатії до козаків, прославляв їхні звичаї та звитяги й навіть пропонував у майбутньому дарувати Наполеоніді конституцію та відновити гетьманат. Звучить справді заманливо.
От тільки достеменно невідомо, чи бачив взагалі цей документ сам Наполеон. Та й склав його не д’Отрів, як вважав Ілько Борщак, а Міхал Сокольницький – польський генерал на службі у французького імператора. Ось звідки тут і Польща «від моря до моря», і добра поінформованість про звичаї та спосіб життя українців, і повага до козаків. Зрештою, цей меморандум був тільки автономною частиною (сьомою з дев’яти) більш об’ємного й докладного твору під назвою «Есей про декілька засобів звільнити Європу від впливу Росії», котрий Сокольницький написав у лютому 1812-го, прибувши на вимогу Бонапарта в Париж для участі в нараді щодо війни з Росією.
План Тадеуша Морського
Були і радники, які пропонували Наполеону підняти антиросійське повстання на Волині, Поділлі й Галичині, що відкрило б французам шлях углиб України. Автором цього проекту був граф Тадеуш Морський. Замолоду він перекладав французькі п’єси, був дипломатом, воював проти російської експансії на Поділлі. У липні 1812 року Наполеон призначив його імперським комісаром на південних землях колишньої Речі Посполитої. Однак план Морського не був прийнятним: повстання в Галичині означало сварку з Австрією, а Наполеон не бажав цього.
З іншого боку, Бонапарт, поза сумнівом, мав певне уявлення про особливе місце України в системі координат Російської імперії та цікавився нашим краєм. Про це пише академік Євген Тарле у своїй фундаментальній праці «Наполеон». Однак цей інтерес мав, найімовірніше, суто економічні й військові корені, а не політичні. Зокрема, документально підтверджено, що французи були зацікавлені в контролі над чорноморськими портами, що відкрило б альтернативні маршрути торгового обміну з внутрішніми регіонами. Водночас Україна цікавила Наполеона як невичерпне джерело продуктів харчування. Він також вважав, що місцеве населення зможе поставити на потреби його війська 50 тис. коней.
Кого ж з-поміж місцевого населення Наполеон сподівався використати в боротьбі проти самодержавної Росії? Певні надії, зокрема, покладали на нащадків козаків і старшини (так званого «українського панства»), які, на думку наполеонівського оточення, «ще й до сих пір сподіваються на відродження автономії». «Запорожці, – йшлося в одному із тогочасних французьких документів, – гарно складені, міцні, відважні й невтомні. Вони перші піднімуть прапор повстання проти Москви, а за ними підуть й інші народи Російської імперії».
Ще однієї верствою, на лояльність якої особливо сподівався французький уряд, були поміщицькі селяни, яких Наполеон, як і скрізь у захопленій Європі, спочатку мав намір звільнити від кріпаччини. Ще за декілька років до початку війни, харківський губернатор повідомив у Сенат, що ворожі агітатори поширюють чутки, згідно яких нападники буцімто не зроблять нічого злого простолюдинам, навіть більш того, скрізь скасують панщину. Втім, уже напередодні вторгнення, Наполеон добре простудіювавши хід повстання під проводом Пугачова, передумав щодо такого заходу. «… Коли я пізнав дикунство цієї численної групи російського народу, – пояснив він у Сенаті, – я відмовився від акту, що мав би наслідком смерть і найстрашніші катування багатьох родин». Проте українських селян, для яких позбавлення кріпацтва було вагомим аргументом, французи з рахунку не списували. Існували сподівання й на кримських татар, котрі «мають високі патріотичні почуття і дуже болісно переносять російське ярмо».
Майже Євросоюз
Утім, існує й думка, яка говорить про те, що Наполеон взагалі мав набагато ширші погляди на долю всього східноєвропейського регіону. 2008 року видавництво Українського католицького університету у Львові випустило книжку історика Вадима Ададурова «Наполеоніда на сході Європи. (Уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку ХІХ століття)», що ґрунтується на документах з архівів французького міністерства закордонних справ та Історичної служби сухопутної армії Франції.
Опрацювавши сотні документів, автор упевнився, що Бонапарт мав справді «наполеонівські плани» щодо України. Щоправда, про незалежність та відновлення козацьких привілеїв не йшлося. Натомість, на переконання історика, після перемоги над Російською імперією Наполеон хотів створити на визволених землях «європейську асоціацію» з єдиною грошовою системою та законами. Європа мала стати такою, «щоби мандрівник, перетинаючи її, усюди опинявся б неначе в спільній вітчизні». Звучить, ніби якийсь прообраз нинішнього Європейського Союзу, чи не так? А Росії планували залишити тільки її азійські терени. Проте усі ці наміри так і залишилися проєктами.
Велика плутанина
Готуючись до війни з Росією, імператор переглянув чимало книжок, але водночас представники наполеонівського уряду усвідомлювали, що в сучасній їм ситуації на українських теренах мало спільного з тією, що описували французькі дипломати до ліквідації Січі. Науковці, які готували для імператора доповіді, часто подавали кардинально протилежні погляди. Наприклад, автор праці «Історія козаків» Шарль Лезюр подає докладний опис власне України й спростовує стереотип про любов козаків до Росії.
А от Клод Рюльєр, дядько одного з товаришів Бонапарта по військовому училищу, у історичному дослідженні «Історія анархії в Польщі та знищення цієї республіки» приписує «винайдення» України полякам, а козаків вважає цілком вірними Росії.
Але такі діаметрально різні дані радників Наполеона – справа зрозуміла, адже й українське суспільство мало на ситуацію відмінні погляди. Коли 1812 року війська Наполеона підійшли до українських кордонів, місцева інтелігенція поділилася на два табори: автономісти висловлювали неприховану радість і сподівання, що з приходом французької армії в Україні буде запроваджено Кодекс Наполеона й скасовано кріпосницькі порядки. Наприклад, дворянин Могучовський на півдні Полтавщини радів з успіхів імператора й бажав, аби «Бонапарт зруйнував Росію». Однак окремі шляхтичі, як, наприклад волинський дідич Чайковський, організували козацькі загони на допомогу французам.
Проте переважна частина української громадськості поставилася до приходу Наполеона негативно, вбачаючи в ньому такого самого деспота й тирана, яким був і російський імператор. До початку осені 1812 року в Україні було сформовано 19 козацьких полків по 1200 бійців у кожному. До лав земського ополчення в Чернігівській та Полтавській губерніях записалося близько 42 тисяч людей. Загалом кількість українських добровольців сягнула понад 70 тисяч осіб. Наполеонівська Велика армія зустрічалася з ними не раз: і на Бородінському полі, і на полях битв у Західній Європі.
Газета «Пенсійний кур’єр» №26 (996) від 24 червня 2022 року.